– А що сталося потім?
– Звісно, Пітер вирішив не здаватися. Він узявся за справу самотужки. Спочатку йому допомогли в телефонній компанії. Він вміє бути дуже наполегливим, коли це потрібно. Вони відстежили мобільний Майкла. В останній день, за який у них є дані, сигнал його телефону перейшов від однієї вежі до іншої, у південно-західному напрямку, з передмістя Талси до Оклахома-Ситі, а це скидається на те, що рухався він зі швидкістю п’ятдесят миль за годину. Пітер припустив, що він їхав автобусом. Він думає, що Майкл сів на автобус від Талси до Оклахома-Ситі.
– Навіщо?
– Щоб дістатися на потяг до Чикаґо.
Ричер кивнув. Потяг. Неминуче.
Ченґ сказала:
– Але ж із Оклахома-Ситі їдуть і інші потяги.
Сестра Мак-Кенна пояснила:
– Пітер думає, що Майкл їде додому. Він у цьому певен. І звісно ж, спочатку телефон навіть рухався у правильному напрямку, на північ, із правильною швидкістю. Але тоді він вимкнувся.
– Тому що він задалеко дістався. Ми теж із таким зіткнулися. Остання вежа розташована десь на дев’яносто миль на північ від Оклахома-Ситі. А тоді ти назавжди опиняєшся поза зоною досяжності.
– Він так і не увімкнувся більше.
– Пітер зателефонував копам?
– Звісно.
– І що вони сказали?
– Вони сказали, що телефон намагався упіймати мережу так сильно, що в ньому дуже швидко закінчився заряд батареї. А тоді в Майкла більше не було змоги його підзарядити до того, як у нього вкрали телефон у Чикаґо. Тільки те, що він не відвідав свого батька, ще не означає, що він не повернувся до міста. І так далі, і тому подібне. Або ще одна версія: телефон викрали ще в Талсі чи Оклахома-Ситі, і викрадач їхав із ним на поїзді та автобусі, проте в нього не було коду доступу для того, щоб розблокувати екран, тож він облишив марні спроби і викинув телефон у смітник. А тим часом Майкл досі може бути в Оклахомі, або ж він міг поїхати в якесь абсолютно інше місце, скажімо, у Сан-Франциско.
Ричер запитав:
– А чому саме у Сан-Франциско?
Сестра Мак-Кенна відповіла:
– У Сан-Франциско дуже багато безхатьків. Копи вважають, що їх туди затягує, наче магнітом. Вони думають, що люди туди їдуть автоматично, наче надворі досі 1967 рік.
– Як Пітер розглядає таку можливість?
– Як можливість, і нічого більше.
– То саме тоді він найняв Ківера?
– Він розпочав процес відбору.
– Він шукав у Мережі?
– Спочатку так.
Ричер попросив:
– Розкажіть мені більше про його зацікавлення Інтернетом.
Але саме тоді до кімнати знову увійшла її донька, щоб сказати, що гості вже почали розходитися. Вони обоє вийшли на вулицю, аби попрощатися, і Ричер почув, як гамір змінився за частотою і перетворився на неквапний та протяжний прощальний гомін, а тоді він почув, як грюкають дверцята в машинах та заводяться двигуни, і авто починають роз’їжджатися хто куди.
Через п’ять хвилин у домі запанувала абсолютна тиша.
Ніхто не повернувся до затіненого кабінету. Ричер та Ченґ самотньо сиділи в сутінках. Іще п’ять хвилин. Нічого. Вони прочинили двері та визирнули назовні. Внутрішній коридор був порожнім. Фото в сріблястих рамках на стіні. Історія родини, уся в хронологічному порядку. Пара, пара з новонародженим, пара з немовлям, знову пара з дитиною і нарешті пара із підлітком. Усі троє з кожною фотографією ставали дедалі старшими та старшими.
Ніякого звуку не було. Ні голосів, ні кроків.
Вони перемістилися із кабінету в коридор. Вони вважали, що мали на це право. Чи дозвіл. Або хоча б це було досить пристойно. Гості розійшлися. Більше не було потреби ховатися. Вони пішли в тому напрямку, де, на їхню думку, був центр будинку, і робили вони це обережними тихенькими кроками. Знову з’явилися фото у сріблястих рамках. Нова порція в новому місці. Але та сама історія. Пара зі студенткою, пара із замурзаною студенткою у футбольній уніформі, яка тримає в руках кубок, пара з випускницею університету.
Жодних голосів, жодних кроків.
Вони пішли далі, пройшли повз обшиту зсередини кімнату, в якій був велетенський екран та стояв цілий ліс динаміків. А ще там були три окремі крісла, у кожного був свій відкидний механізм та підставка для напоїв. Домашній кінотеатр. Ричер ніколи не бачив такого в будинку.
Вони опинилися в передпокої, який був оформлений аркою та вів до вітальні. Де архітектура змінилася від будиночка з необпаленої цегли до хижки для мисливців. Стеля висіла над головою, сучкуваті дошки формували під кутом пік, перетворюючись на невелику букву V. Чорні металеві люстри звисали донизу з лампами, які нагадували за формою свічки. Ще там стояли дивани із товстої шкіри коричневого кольору, глибокі, широкі та просторі, зі строкатими ковдрами, які висіли в них на спинках і надавали їм кольористики.