Він навіть навчився розрізняти деякі моделі бюстгальтерів і знав, що білизна буває різних кольорів та фасонів. А ще зрозумів із жіночих розмов, що за допомогою цих тоненьких стрічечок з атласної матерії вони можуть легко впливати на чоловічий мозок і завдяки цьому розв’язувати свої проблеми.
Коли до кіоску приходила якась товста тітка, у Санька відразу з’являлося безліч термінових справ: йому хотілось до туалету чи просто подихати свіжим повітрям. А бували хвилини, коли його ніяк не можна було випровадити із зайнятої позиції. Ситуація кардинально змінювалася, коли до «бутіка» — так називали невеличкий металевий кіоск — приходила ВОНА.
ВОНА навідувалася щотижня, приблизно в один і той самий день. Купувала кілька сміливих комплектів, білозубо і червоногубо усміхалася Сашкові, стріпувала мідно-рудим волоссям і приємно приглушеним голосом кидала незмінне: «Бувай, малий!». На НІЙ завжди були коротенька спідничка, яка ледь прикривала мереживні трусики, туго натягнута на грудях блузка з розстібнутими верхніми ґудзиками і босоніжки на високих шпильках.
Санькові ВОНА здавалася трохи підстаркуватою. Хтось казав, що Рудій аж двадцять п’ять. Але виглядала, як на свої роки, просто відпадно. Тітка Женька із сусіднього кіоску розповідала мамі, що Руда танцює стриптиз у якомусь нещодавно відкритому клубі. А ще... Жінки стишували голос, переходили на шепіт, і далі Сашко вже нічого не чув.
Під час першої примірки Саня Головко зрозумів, що він просто закохався в цю дівчину. Кілька ночей йому ввижалося її пружне тіло з білими смужками на місцях, куди не потрапляє сонце, зринала в уяві чарівна усмішка та дивилися на нього насмішкувато-задерикуваті зелені очі. Саме тоді, можливо, він уперше відчув у собі щось чоловіче, яке затьмарює розум і відмітає контроль над емоціями.
Була субота. Люди на базар чомусь не йшли. Між рядами прогулювались, нічого не купуючи, поодинокі «глядачі» або пролітали, не затримуючись, заклопотані сімейні пари з дітьми. Санько, як завжди, шаркав олівцем по паперу, вимальовуючи якихось мутантів-черепашок. Було сумно, гаряче і хотілося кудись до прохолодного парку, а ще краще — до озера. Відпочинок (на морі!!!) був обіцяний мамою тільки через тиждень, тому доводилося нудитися в металевій коробці. І тут сталося диво.
— Привіт, малий! — несподівано почув знайомий, такий очікуваний голос. — Доброго дня, — привіталася дівчина з мамою.
— О, доброго! Ви знову по обновки! — ввічливо усміхнулася мама. — Щось давно Вас не було.
— Справи, — невизначено махнула рукою у відповідь ВОНА.
І почалося те, заради чого Санько жив останні кілька місяців. Багато разів після того він дивився в інтернеті різні відео, але там було зовсім не те. Там були тільки картинки. А тут — усе справжнє. Простягни руку — і доторкнешся до дива.
Санько відчув, як кров приливає до голови, що несподівано стала важкою. Шия з напругою втримувала розбухлу від величезної кількості обривків думок голову. Мізки розпікав незбагненний жар. Вуха горіли неприборкуваним вогнем.
— Я зараз принесу... — повернули його в реальність слова мами. — Вони на складі. Кілька хвилин почекайте, будь ласка, — мама рвучко вискочила з кіоску, залишивши їх наодинці.
Руда, яка стояла до Сашка спиною і за звичкою не запнула шторку, зняла чорний мереживний бюстгальтер, повісила його на гачок у кабінці й узяла до рук інший. Кинула погляд у дзеркало і спіткнулася об його зацікавлені очі. Санько від несподіванки густо почервонів, опустив голову. Серце вискакувало з грудей. Долоні стали вологими.
— Хочеш доторкнутися? — вже зовсім неочікувано спитала ВОНА.
— До чого? — хрипло вичавив із себе Санько.
— Ну... — ніби відповіла Руда, повернулася до нього, явивши його очам не дуже великі незасмаглі груди. Санько зі здивуванням помітив, що одна із тих звабливих півкуль чомусь трохи більша від іншої.
— А можна? — перелякано, із широко відкритими очима спитав. ВОНА кивнула і підбадьорливо усміхнулася.
Санько встав зі стільця. Ноги чомусь не хотіли слухатися, а перед очима спалахнуло подібне на північне сяйво, незрозуміле світіння. Простягнув руку, відсахнувся, наче від вогню, і міцно стулив повіки.
— Не бійся. Давай допоможу, — виручила Руда. Взяла вологу від звірячого страху долоньку і поклала собі на...
Санько сіпнувся, наче від розряду електричного струму, відкрив очі і вже сміливіше доторкнувся до її грудей, намагаючись запам’ятати це відчуття ще незнаного щастя. Її шкіра чи то від його дотику, чи від прохолодного повітря вкрилася маленькими пухирцями. Санькові чомусь стало смішно, він заливисто розсміявся. Несподівано ВОНА різко відсахнулася, запнула шторку. За мить до кіоску зайшла мама.
Решту того дня Санько провів у незбагненній йому ейфорії. Щось подібне було з ним на Новий рік, коли він тихцем від батьків вихилив півфужера шампанського, яке знайшов на кухні. Тоді, здавалося, веселі пухирці експресом потрапили в мізки, заставляючи безупинно сміятися та підштовхуючи до безглуздих учинків. Тепер відбувалося щось подібне. Мама тільки підозріло косувала на нього, іноді мацала йому лоба, а потім, раніше звичайного, зачинила кіоск, пішла з ним до невеличкого кафе і пригостила морозивом.
Одна стіна того кафе була повністю дзеркальною. Санькові здавалося, що за стіною є ще одна зала, і йому дуже хотілося потрапити у те «задзеркалля», хотілося спробувати у паралельному світі «паралельного» морозива, заглядати звідти до людей, які залишились по цей бік дзеркала. І ще хотілося, щоб поруч була ВОНА...
А потім Санько разом із батьками поїхав на море. Після повернення кілька тижнів скнів із мамою на базарі, але ВОНА чомусь більше не приходила. За кілька тижнів її образ побляк, а потім і зовсім вивітрився з уяви, залишивши солодкий щем спогадів.
Різко задзвонив мобільний. «Предок» — висвітилось на екрані.
— Так, тату. Вже виходжу, — відповів. Скривився, наче відкусив дикорослу кислицю. — Та не запізнюся! — вигукнув. — Я не кричу, — сказав уже тихіше і різко натиснув кнопку закінчення виклику. — Задовбали своїм контролем! — садонув ногою ні в чому не винну тумбочку, схопив ключі з полички у передпокої, щосили грюкнув дверима.
Починався новий день, який мало чим відрізнявся від інших. Нічого особливого, судячи з усього, він не обіцяв.
2.
кось несправедливо влаштоване життя. Щойно народившись і пробігши кілька безтурботних років, маємо йти до садочка, а там групою ходити до туалету, чекати, доки всі зроблять свою справу. Потім усім разом, незалежно від бажання, влягатися в ліжко і вдавати, що хочеться спати. Давитись кашею і з жахом думати щоранку, що ніхто не прийде ввечері забрати тебе із цього чужого приміщення. Так і залишишся довіку в хоч і затишній, але геть не рідній групі.
Школа — не краще. Довгі роки там намагаються вбити тобі в голову якісь знання. І знову тиснуть незрозумілим: «Один за всіх, і всі за одного». І хто це придумав? Чому людина має вчити математику, якої вона не розуміє і не хоче розуміти, а не, наприклад, англійську замість неї? Чому не можна побути вдома, коли не хочеться бачити людей? Якби було навчання по «Скайпу»: взяв ноут, влігся на ліжко — і вчись собі.
З такими думками підходив Санько до школи. Її будівля була стандартною, як усі школи в місті. Чотири поверхи, велика спортивна зала і чималенька їдальня гули, як розтривожені вулики. Тихіше ставало після дзвінка на урок, але й тоді можна було іноді розчути дружній сміх із якогось класу чи гнівний голос учителя, який намагався втихомирити збунтованих гормонами школярів.
Сашко повісив куртку в гардеробі. Зранку було прохолодно, і батьки змусили його одягнути вітрівку. Як він ненавидів їх за це! У куртках у таку майже по-літньому теплу погоду ходили тільки деякі дівчата і Денис Чируха, який часто хворів на запалення легенів від прочиненої кватирки.