Повернувшись, вони застали у себе в спальні Ланьє.
— Тату, ти велів, щоб ми тобі зразу сказали, якщо опинимося десь разом із хворим хлопчиком.
Ніколь, крутнувшись на підборах, злякано завмерла.
— Цей хлопчик, мамо, — вів далі Ланьє, звертаючись уже до неї, — щовечора купається у ванні, і сьогодні він купався переді мною, а потім мені довелося лізти в ту саму воду, і вона була брудна.
— Що? Що ти сказав?
— Я бачив, як із цієї води вийняли Тоні, а після нього мені веліли лізти у ванну, і вода була брудна.
— І ти що, поліз?
— Так, мамо.
— Боже мій! — вигукнула вона, обернувшись до Діка. Той спитав Ланьє:
— А чому Люсьєнн сама не приготувала тобі ванну? — Люсьєнн не може. Там якийсь пальник не такий, як скрізь, — учора він спалахнув і обпік їй руку, і тепер вона боїться, отож одна з тих жінок...
— Іди-но до нашої ванної й скупайся ще раз.
— Ви тільки не кажіть, що це я вам розповів, — попросив Ланьє з порога.
Дік увійшов слідом за ним і побризкав ванну карболкою; зачиняючи двері, він сказав Ніколь:
— Треба або побалакати з Мері, або виїхати звідси. Вона кивнула головою, погоджуючись, і він додав: — Людям завжди здається, що їхня дитина чистіша, ніж чужа, і що від неї не можна заразитися, навіть коли в неї інфекційна хвороба.
Дік налив собі вина й почав гризти печиво, люто хрумкаючи в лад із булькотом води у ванній.
— А тим часом скажи Люсьєнн, щоб навчилась користуватися тим пальником, — порадив він.
На порозі постала та сама жінка-азіатка, про яку щойно йшлося.
— Графиня...
Дік знаком запросив її увійти й причинив за нею двері.
— Як ваш хворий хлопчик? Йому вже краще? — лагідно спитав він.
— Так, краще, але висип іще не зійшов.
— Шкода малюка. Але я хотів застерегти вас: не можна, щоб наші діти милися після нього в тій самій воді. Ні в якому разі! Я певен, ваша господиня була б обурена, якби знала, що ви зробили таке.
— Я? — Жінка була явно приголомшена. — Я тільки побачила, що ваша служниця не може впоратись з пальником, і показала їй, як це робиться.
— Але після хворої дитини ви спочатку повинні були випустити всю воду й добре промити ванну.
— Я?!
Ніби задихнувшись, жінка ковтнула повітря, судомно схлипнула й вибігла з кімнати.
— Мені зовсім не хочеться, щоб вона прилучалася до західної цивілізації нашим коштом, — сердито промовив Дік.
За обідом він остаточно вирішив, що перебування тут треба скоротити. Гусейн навіть про свою батьківщину не вмів розповісти до пуття, сказав тільки, що там багато гір, водяться кози, а тих кіз пасуть пастухи. Він взагалі волів мовчати — щоб розворушити його, потрібна була енергія, яку Дік беріг для власної родини. Незабаром по обіді Гусейн залишив Дайверів та Мері самих, але колишня близькість не відновилася: між ними здіймалися бурхливі хвилі великосвітського життя, що їх Мері долала під усіма вітрилами. Дік відчув полегкість, коли о пів на десяту Мері принесли записку і вона, прочитавши її, підвелася.
— Вибачте, чоловік має ненадовго виїхати, і я мушу провести його.
Наступного ранку, слідом за служницею, яка принесла їм каву, до спальні рішучою ходою увійшла Мері. Дік і Ніколь ще не встигли вдягтися, а вона була вбрана і, очевидно, встала вже давно. Кутики її стулених уст смикалися від ледь стримуваного гніву.
— Що то за розмови, ніби Ланьє купали в брудній воді? Дік хотів був відповісти, але вона перебила:
— І ніби ви звеліли сестрі мого чоловіка вимити для нього ванну?
Вона височіла над ними, люто блискаючи очима, а вони, сидячи нерухомо, як боввани, притиснуті до ліжка вагою підносів, спромоглися тільки вигукнути разом:
— Його сестрі?
— Так, ви сказали одній із сестер мого чоловіка, що вона повинна була вимити ванну!
— Та ні!— знову хором заперечили вони. — Ми розмовляли зі служницею.
— Ви розмовляли із сестрою Гусейна. Дік розгублено пробурмотів:
— Я був певен, що ці дві жінки — ваші служниці.
— Я ж вам сказала, що вони — гімадунки.
— Що? — Дік підвівся з ліжка й накинув халат.
— Я вам це пояснила ще позавчора, коли ми сиділи коло рояля. Тільки не кажіть, що ви на той час набралися вже так, що нічого не пам’ятаєте.
— То ви це про них казали? Я тоді просто не чув початку. І якось не пов’язав це з ними... Це просто непорозуміння, Мері. Єдине, що нам лишається, — піти до неї й перепросити.