— Між нами завжди існувало щось більше, ніж просто приязні почуття.
Вона зразу ж схопила принаду. — Справді?
— Завжди. Я знав, як вам тяжко, й захоплювався вашою мужністю. — Діка вже брав сміх, і він відчував, що довго стримувати його не зможе.
— Я весь час догадувалася, що ви розумієте мене краще, ніж будь-хто, — захоплено сказала Мері. — Розумієте по-справжньому. Може, через те я й почала боятися вас після того, як наші взаємини зіпсувалися.
Очі його всміхалися й тепло, й лагідно, наче виказуючи затаєне почуття. Два погляди зустрілися, і вона віддалася йому очима, і він узяв її... Але внутрішній сміх звучав у ньому вже так голосно, що, здавалося, Мері от-от почує, — і Дік вимкнув світло, і вони знов опинилися під сонцем Рів’ери.
— Мені вже час іти, — сказав він, підводячись і злегка заточуючись; гарне самопочуття зникло, кров повільно й тяжко пульсувала в скронях. Він підніс праву руку і з висоти тераси поблагословив пляж широким папським хрестом. З-під кількох парасолів визирнули здивовані обличчя.
— Я піду до нього. — Ніколь звелася на коліна.
— Нікуди ти не підеш, — сказав Томмі й владною рукою стримав її. — Годі вже, край.
XIII
Ніколь листувалася з Діком після свого нового одруження— писала про справи, про дітей. Часто вона казала: «Я кохала Діка й ніколи його не забуду», — а Томмі відповідав: «Ну, звичайно, — навіщо ж його забувати». Дік спробував був практикувати в Буффало, але діло, видно, не пішло — Ніколь так і не дізналася чому, але через кілька місяців він'повідомив, що перебрався до Батавії, містечка в штаті Нью-Йорк, де відкрив кабінет як лікар загальної практики, а трохи пізніше — що переїхав до Локпорта. Завдяки випадковому збігові обставин, про його життя в Локпорті вона мала докладніші відомості: що він там багато їздить на велосипеді, що має успіх у дам і що на столі в нього лежить великий стос паперів, як кажуть, — поважний медичний трактат, уже майже завершений. Він чарує всіх бездоганними манерами, а одного разу на зборах з питань охорони здоров’я виголосив чудову промову про наркотики. Але потім у нього виникли якісь неприємності через дівчину-продавщицю з бакалійної крамниці, та ще й якийсь пацієнт подав на нього позов, — і йому довелося залишити Локпорт.
Після цього він уже не просив, щоб діти приїхали до нього в Америку, і нічого не відповів на лист Ніколь, в якому вона питала, чи потрібні йому гроші. В останньому своєму листі він повідомляв, що тепер живе й практикує в Женеві, штат Нью-Йорк, і чомусь у Ніколь виникло враження, що живе він там не сам, а з кимось, хто коло нього клопочеться. Вона відшукала Женеву в географічному довіднику — там було сказано, що це мальовниче містечко. Може, вмовляла вона себе, в нього ще все попереду, як було в Гранта у Галені. Вже після того від нього надійшла листівка з поштовим штемпелем Хорнелла, зовсім маленького містечка у штаті Нью-Йорк, недалеко від Женеви; в усякому разі, ясно, що він і досі живе десь у тих краях.