Тимчасом машина почала різко знижуватися.
— Три з половиною… Три тисячі… Дві з половиною… — повідомляв Клаус висоту.
Аксель зірвав з голови кисневу маску.
Вони наближалися до нижнього шару рідких хмар. Туманна завіса проносилась мимо літака. Показався об’єкт атаки — маленьке російське містечко, скоріше село, варте уваги тільки тим, що тут схрещувались дві залізничні лінії. Жодної казарми, жодного танка, жодної військової машини, лише поодинокі солдати серед натовпу цивільних, жінок та дітей, що скупчились на вокзалі навколо поїзда. Побачивши літак, вони, наче комахи з розворушеного мурашника, розсипались у всі боки.
Жоден кулемет, жодна зенітна гармата не відбивали наліт.
Ось Клаус знову вивів машину в горизонтальне положення. Задана для бомбометання висота — дві тисячі метрів — досягнута. Тепер пілот мав тільки тримати взятий курс і реагувати на корективи Густава, який сидів поруч і напружено вдивлявся в оптичний приціл бомбардувального апарата. Три хвилини повинен був отак прямо летіти Клаус. Тим часом Густав визначав дані, що могли вплинути на траєкторію падіння бомб: висоту, напрям вітру і швидкість польоту. Потім він настроював остогидле перехрестя оптичного приладу на ціль, продовжуючи передавати Клаусу незначні корективи.
З цього моменту навряд чи можна було відвернути загибель багатьох людей там внизу. Бомби відчепляться автоматично, тільки-но утвориться відповідний кут між оптичним прицілом, спрямованим на ціль, і машиною. Тоді з бомбових касет ринуть униз усі тисяча п’ятсот кілограмів динаміту й фосфору, несучи смерть і руйнування.
Аксель збирався вистрибнути одразу після бомбометання, перш ніж Клаус знову спрямує машину вгору, за хмари. Інакше за кілька секунд Вернер може знайти час поглянути вниз і помітить закріплений на ньому парашут.
Звичайно, він вистрибне з літака швидше, ніж радист встигне вжити якихось заходів. А потім? Досить літакові один раз розвернутись, і парашутист буде продірявлений, а його парашут пошматований бортовими кулеметами. Ні, можливість нещастя, навіть уявну, треба принаймні мати на увазі. Хоча для Акселя риск полягав і в тому, що населення безпосередньо після бомбардування навряд чи привітно зустріне його, але в Росії — про це він знав — не було ніякого «наказу фюрера», що оголошував би поза законом кожного ворожого льотчика і дозволяв його обстріляти, вбити, як скаженого собаку.
— Що за чортівня? Де ж тут військові склади? — раптом вигукнув Густав, перервавши гарячкові думки Акселя. — Не видно навіть якого-небудь копійчаного об’єкта!.. Чортові свині!..
Аксель схвильовано насторожився. Слухняний раб не буде вдаватися до подібних виразів, так може говорити лише чутлива, мисляча людина. І раптом у нього ніби мимоволі вирвалася відповідь:
— Там далі поле!
Хоч там було не справжнє поле, а порослі деревами луки, для льотчиків кожен промах у бомбометанні означав «поцілити в поле», так само як для піхотинців кожен постріл мимо — «поцілити в небо».
Чи не розгубився Густав? Може, він прогавив ціль? Бомби відділилися від літака вже над самим вокзалом. Тепер вони вибухнуть далеко за залізничною колією і за натовпом, що розбігався там внизу. Аксель зняв руку з засувки донного люка. Невже це справжні товариші, яким можна відкритися?..
Літак знову набирав висоту. Знову мотори ревіли на повну силу. Раптом — жахливий тріск, наче серія вибухів снарядів…
— Перебої в лівому моторі! — почувся спокійний голос пілота.
Один рух — і парашут знову лежить на своєму місці. Аксель незграбно пробирається в своєму безформному товстому кобмінезоні й високих унтах наперед.
— А дай-но сто десять процентів! — гукнув він Клаусові прямо в вухо. — Напевно, свічки закоптилися.
Клаус схвально кивнув. Він плавно посунув уперед лівий акселератор до помітки «нормально» і потім далі аж до останньої засічки. Мотор дістав більше пального, тепер він був перевантажений. Він все ще час від часу «стріляв», але пропуски запалення порідшали, і невдовзі блакитне полум’я на вихлопі показувало лише те, що мотор працює на максимальних обертах. Коли Клаус знову відвів ручний акселератор в нормальне положення, блакитне полум’я зникло.
Аксель хотів було вже пробиратися назад до своєї «ванни», але Густав підштовхнув його на сидіння прямо за своєю спиною; тепер йому варто було трохи податись наперед, якшо він захоче щось крикнути на вухо Густаву або Клаусу.