— Мені доведеться скоро їхати, — сказав він. — Ви були до мене дуже добрі. Дякую.
«Завжди вдавай з себе неприступного, — радив йому Берр. — А то набриднеш їм за перший же тиждень».
— Скорої — скрикнула вона, витягнувши губи трубочкою і на мить отак завмерши. — Що ви таке кажете? Ви ще і близько не видужали, щоб кудись їхати, принаймні поки повернеться Роупер. Лікар Марті особливо наголошував, що вам знадобляться тижні на відновлення. Найменше, що ми можемо для вас зробити, це допомогти вам видужати. Більше того, нам усім дуже кортить знати, яким дивом ви після «Майстерсу», де були абсолютно іншою людиною, опинилися у Мама Лоу і взялися рятувати життя і не тільки.
— Я не думаю, що я був іншою людиною. Просто мені захотілося змінити декорації. Я вирішив, що саме час скинути з себе строгий костюм і трохи попливти за течією.
— Ну, я можу сказати одне: нам страшенно пощастило, що ви пливли в наш бік, — сказала наїзниця таким глибоким голосом, нібито вона в цей час затягувала на коні попругу.
— А ви? — запитав він.
— О, я просто тут живу.
— Постійно?
— Коли ми не на яхті. Чи коли не подорожуємо. Так. Я тут живу.
Але ця відповідь, здавалося спантеличила і її саму. Вона знову допомогла йому лягти на ліжко, уникаючи його погляду.
— Роупер хоче, щоб я гайнула на кілька днів у Маямі, — сказала вона, коли вже йшла геть. — Але Коркі уже повернувся, і всі тільки й чекають, щоб потурати вам у ваших примхах. Гаряча лінія до лікаря Марті цілком відкрита для всіх дзвінків, тому, гадаю, вам не дадуть зовсім зчахнути.
— Ну що ж, не забудьте цього разу взяти з собою менше речей, — сказав він.
— О, я завжди беру небагато. Але Роупер завжди наполягає на шопінгу, тому ми й повертаємося з цілими горами всякої всячини.
Врешті вона пішла і він полегшено видихнув. Але Джонатан усвідомив, що його втомила не власна акторська гра. А її.
Джонатана розбудив шелест — хтось перегортав сторінки, він відкрив очі і побачив Деніела. Той був у халаті і сидів на карачках на підлозі, випнувши дупцю, і при денному світлі читав величезну книгу. Джонатан зрозумів, що настав ранок, бо біля ліжка на таці стояли бріоші, круасани, лимонний кекс з домашнім варенням і сріблястий чайничок.
— Бувають кальмари довжиною шістдесят футів, — сказав Деніел. — Цікаво, що вони їдять?
— Напевно, інших кальмарів.
— Хочеш, я тобі про них почитаю. — Він перегорнув сторінку. — Тобі подобається Джед?
— Звісно.
— А мені ні. Ну, не зовсім.
— А чому так?
— Не подобається і все. Вона сентиментальна. Вони всі в захваті, що ти мене врятував. Сенді Ленгборн подумує про організацію збору коштів.
— А хто вона, ця Сенді?
— Це він. Насправді, він лорд. Тільки-от над тобою висить знак питання. Тому він вирішив почекати, поки все, так чи інакше, не проясниться. Тому міс Моллой сказала, щоб я не проводив з тобою надто багато часу.
— Хто така міс Моллой?
— Моя вчителька.
— У школі?
— Насправді, я не ходжу до школи.
— Чому?
— Я надто вразливий для школи. Роупер запрошує заради мене інших дітей, але я їх терпіти не можу. Він купив новий «Роллс-Ройс» для Нассау, але Джед більше подобається «Вольво».
— А тобі подобається «Роллс-Ройс»?
— Фу.
— А що ж тобі подобається?
— Дракони.
— Коли вони повернуться?
— Хто, дракониі
— Джед і Роупер.
— Ти маєш називати його шефом.
— Гаразд. Джед і шеф.
— А як тебе звати?
— Томас.
— Це твоє прізвище чи ім’я?
— Як тобі більше подобається.
— Ні те, ні те. Принаймні так каже Роупер. Це вигадане ім’я.
— Він сам тобі це сказав?
— Я випадково почув. У четвер, здається. Усе залежить від того, чи вони залишаться на гулянку Апо.
— Хто такий Апо?
— А, один підсвинок. Придбав пентхауз у Коконат-Ґрув і займається там своїми брудними оборудками. Це в Маямі.
Відтак Деніел почитав Джонатану про кальмарів і про птеродактилів, а коли Джонатан задрімав, Деніел поплескав його по плечі, щоб запитати, чи можна йому з’їсти шматок кексу і чи Джонатан й собі не хоче ним поласувати. Отож щоб догодити Деніелу, Джонатан з’їв шматочок кексу, і коли Деніел незграбно налив йому літеплого чаю, він теж трохи його надпив.