— Ти щось знайшла?
Вона захитала головою.
— Я не могла. Я навіть не знала, що шукати. От і вирішила, чорт з ним, і спитала його прямо.
— Ти що зробила?
— Я поставила питання руба. Якось після вечері. Я сказала: «Це правда, що ти аферист? Скажи мені. Я маю право знати».
Джонатан глибоко вдихнув.
— Ну, принаймні ти прямо запитала, — сказав він, обачно усміхнувшись. — Як Роупер це сприйняв? Покаявся у всіх гріхах, присягнувся більше ніколи не робити нічого поганого, і звинуватив у всьому своє важке дитинство?
— Він скам’янів.
— І сказав?
— Сказав, що це не моє собаче діло.
Відгомін розповіді Софі на цвинтарі в Каїрі про її розмову з Фредді Гамідом не давав Джонатану зосередитися.
— А ти сказала, що це твоє діло? — припустив він.
— Він сказав, що я все одно не зрозумію, навіть якщо він усе мені розповість. І що мені варто заткнутися і не патякати про те, чого я не розумію. А потім він сказав, що це не злочин, а політика. Я спитала: що не злочин? Що політика? Розкажи мені про все найгірше, сказала я. Розкажи мені головну суть, щоб я знала, у що замішана.
— І що на це сказав Роупер? — спитав Джонатан.
— Сказав, що нема ніякої суті. Це лише такі люди, як мій батько, думають, що існує якась суть, і тому такі, як мій батько, — невдахи. Сказав, що любить мене, і що цього достатньо. Тоді я розлютилась і сказала, що, може, для Єви Браун цього і було достатньо, але не для мене. Я думала, він мене вдарить. Але він лише взяв мої слова до уваги. Його нічим не здивуєш, ти знав? Усе — лише факти. Фактом більше, фактом менше. Врешті-решт все одно чиниш так, як найлогічніше вчинити у тій чи іншій ситуації.
«Саме так він і зробив з Софі», — подумав Джонатан.
— А ти? — спитав він.
— А що я? — їй захотілося бренді. Оскільки бренді у нього не було, то він налив їй віскі. — Все брехня, — сказала вона.
— Що брехня?
— Моє життя. Мені кажуть, хто я така, я вірю на слово й граю цю роль. Ось, що я роблю. Я завжди вірю людям. Не можу нічого з собою зробити. Раптом невідомо звідки з’являєшся ти і кажеш, що я збилася на манівці. Але він говорить мені щось зовсім інше. Він каже, що я його совість. Що все це заради нас з Деніелем. Одного вечора, у присутності Коркі, він так і сказав, — вона ковтнула віскі. — Керо каже, що він продає наркоту. Ти знав? Величезні поставки в обмін на зброю і ще бозна-що. Ідеться не про балансування на грані дозволеного чи про махлювання. І не про звичайну дозу, щоб вечірка минула веселіше. Керо каже, що ідеться про повномасштаб-ний організований мегазлочин. А ще вона каже, що я коханка гангстера — це ще одна версія мене, яку я намагаюся переварити. Повір, у теперішні часи бути мною — справжнє свято.
Вона знову глянула на нього, прямо і не моргаючи.
— Я по вуха в гімні, — сказала вона. — Я вляпалася у це з широко заплющеними очима. Я на все це заслужила. Тільки не кажи мені, що я зійшла на манівці. Я сама можу собі вичитати мораль. Досить про мене. А що в біса ти за один? Ти теж явно не Мати Тереза.
— А на Роуперову думку, що я за один?
— Він каже, що ти добряче влип. Але ти хороший хлопа-ка. Він тебе хоче підрихтувати. Йому вже осточортіло, що Коркі вічно перемиває тобі кістки. Щоправда, він не зловив тебе на гарячому у нашій спальні, правда? — сказала вона, знову пирхаючи. — Давай послухаємо твою версію подій.
Він далеко не одразу відповів. Спочатку подумав про Берра, потім — про себе, і про всі правила, які забороняли йому видавати інформацію.
— Я доброволець, — сказав він.
Вона скривилася:
— Працюєш на поліцію?
— Щось таке.
— Скільки в тобі від тебе самого.
— Сам хочу збагнути.
— Що вони з ним зроблять?
— Зловлять. Притягнуть до суду. Посадять.
— Як ти можеш добровільно робити таку роботу? Боже правий.
Під час підготовки до завдання Берр не сказав йому, як діяти у такій непередбачуваній ситуації. Він витримав паузу, щоб усе обдумати. І ця тиша, як і відстань між ними, здавалося, радше їх зближувала, ніж розділяла.
— Усе почалося з однієї дівчини, — сказав він. А потім виправився: — 3 жінки. Роупер і ще один чоловік замовили її вбивство. Я почувався відповідальним за її смерть.
Згорбившись і все ще закутавшись у накидку, вона обвела поглядом кімнату, а потім знову глянула на нього:
— Ти кохав її? Цю дівчину? Цю жінку?
— Так. — Він посміхнувся. — Вона була моєю совістю.
Вона обдумувала його слова і, вочевидь, сумнівалася, чи схвалити їх.
— Коли ти врятував Деніела, у «Мама Лоу», це все теж була брехня?