— І виводок Ленгборнів не наламав нам задоволення?
— Ми побували в кількох експедиціях. Керолайн трохи повісила носа, тому діти з радістю від неї відпочили.
— А який ти добрий, — задумливо сказав Коркоран. — Який молодець. А який улюбленець. Точнісінько як Семмі. А мені так і не випало його вдути. — Потягнувши вниз край капелюха, він замугикав «Так солодко тоді живеться», немов сумна Елла Фіцджеральд. — Послання від шефа для вас, містере Пайн. Настав час «Ч». Приготуйтеся попрощатися з Кристалом і зі всіма. Збори розстрільної команди на світанку.
— Куди я їду?
Схопившись на ноги, Коркоран спустився садовими сходами до пляжу, так ніби не міг більше витримати й хвилини у Джонатановому товаристві. Він підняв камінь і, незважаючи на вагу, жбурнув його у темну воду.
— На моє чортове місце, от куди ти валиш! — крикнув він. — Скажи дякую сраним принцесам з їхніми довгими язиками, які тільки сплять і бачать, щоб щось напартачити! І в яких ти, як я підозрюю, служиш на побігеньках!
— Коркі, що за дурниці ти верзеш?
Коркоран обдумав Джонатанове питання.
— Не знаю, любчику. Якби ж то я знав. Може, це повна фігня, а може, й чиста правда. — Він кинув ще один камінь. — Я — як голос у пустелі. Шеф, хоч він цього ніколи й не визнає, невиправний романтик. Роупер вірить у світло на кінці пірса. Але от біда в тому, що нещасний нічний метелик теж у це вірив. — Під супровід Коркоранового злого бурчання у воду полетів ще один камінь. — А от Коркі закоренілий скептик. І ти, з моєї особистої і професійної точки зору, ніщо інше як отрута. — Ще один камінь. І ще один. — Я кажу йому, що ти отрута, але він мені не вірить. Він вигадав тебе. Ти вихопив з полум’я його чадо. А тим часом Коркі — дякуючи певним особам, не будемо називати імен, твоїм друзям, як я підозрюю — пройдений етап. — Він допив пиво, швиргонув банку на пісок і взявся шукати ще один камінь, який Джонатан люб’язно йому подав. — Солоденький, давай начистоту, дехто вже трішечки підупав, правда?
— Коркі, як на мене, то у декого просто трішечки дах поїхав, — сказав Джонатан.
Коркоран струсив пісок з рук.
— Боже, як же ж важко бути злочинцем, — поскаржився він. — Купа людей, вічний шум. А скільки дурних засранціві Вічно треба йти туди, куди не хочеться. У тебе не так? Звісно, що ні. Ти так низько не опускаєшся. Саме це я безперестанку й торочу шефу. Але хіба він мене слухає?
— Нічим не можу допомогти, Коркі.
— О, не хвилюйся, я сам зі всім розберусь. — Він запалив сигарету і з вдячністю видихнув. — А тепер ось що, — сказав він, махнувши рукою у бік будиночка Вуді. — Дві ночі підряд, мої шпигуни мені доповіли. Мені кортить донести шефу, звичайно. Нема нічого приємнішого. Але я не можу так вчинити з нашою леді Кристалу. Але от за інших я не ручаюсь. Хтось все одно пробовкається. Так завжди буває. — На фоні місяця чітко вималювалися контури Міс Мейбл. — Ніколи не любив вечорів. Просто терпіти не можу цих сучих синів. Та й ранків також, раз уже на це пішло. А все через трикляті похоронні дзвони. Якщо ти Коркі, на більше ніж десять стерпних хвилин на день можна й не сподіватися. Ще по одній, за королеву?
— Ні, дякую.
На легку мандрівку ніхто не сподівався. На світанку вони зібралися біля злітно-посадкової смуги на вершині Міс Мейбл, немов справжні біженці. Джед була у темних окулярах і навмисно нікого не помічала. У літаку, не знімаючи окуляри, вона сиділа, згорбившись, на місці у задньому ряду між Коркораном і Деніелем, а Фріскі і Таббі пильнували Джонатана з флангів спереду. Коли вони приземлилися в Нассау, Макартур чекав на них біля турнікету. Коркоран подав йому паспорти, серед яких був і Джонатановий, і всіх пропустили без проблем.
— Джед зараз знудить, — заявив Деніел, коли вони сідали у новенький «Роллс-ройс». Коркоран наказав йому заткнутись.
Маєток Роупера виявився прикрашеним ліпниною будинком у стилі епохи Тюдорів. Він виглядав моторошно і на диво занедбано.
По обіді Коркоран повів Джонатана по магазинах у Фрі-тауні. Коркоран був дуже розсіяний. Кілька разів він зупинявся у гидких забігайлівках, щоб перехилити чарку, а Джонатан тим часом попивав «Кока-колу». Здавалося, тут усі знали Коркорана, а дехто навіть надто добре. Фріс-кі плентався позаду них. Вони купили три дуже дорогих італійських ділових костюми — штани потрібно підшити на вчора, будь ласка, Клайв, сонечко, інакше шеф оскаженіє. Далі вони придбали півдюжини сорочок, шкарпеток, і краваток під колір, а ще черевики і пояси, легенький синій дощовик, білизну, лляні носовички, піжами, і шкіряну торбинку для туалетних приладів з електробритвою і двома гарненькими щітками для волосся зі срібними ініціалами «Т»: