— Мій друг визнає лише те, що позначено літерою «Т», правда, любчику?
А коли вони повернулися назад до Роуперового маєтку, останніми штрихами Коркоранового творіння були гаманець зі свинячої шкіри, в якому було повно кредитних карток на Томасове ім’я, чорна ручна валіза, золотий годинник «Піаже» і дві золоті запонки з вигравіюваними ініціалами «ДСТ».
Отож до того часу, коли всі зібралися у вітальні, щоб перехилити по келиху шампанського — Джед і Роупер розпашілі і розслаблені, — Джонатан уже був взірцем сучасного молодого керівника.
— Що ми про нього думаємо, дорогенькі? — запитав Коркоран, явно пишаючись своїм творінням.
— Збіса гарний, — сказав Роупер байдужим тоном.
— Супер, — сказала Джед.
Випивши шампанського, вони подалися на острів Па-радайз в ресторан Енцо, де Джед і замовила салат з омарів.
Всього-на-всього. Один салат з омарів. Замовляючи його, Джед обіймала Роупера за шию. Вона не забрала руку, поки Роупер передавав її замовлення власникові ресторану. Вони сиділи поруч, бо це був їхній останній вечір разом, і, як всі знали, вони кохали одне одного до безтями.
— Дорогі, — сказав Коркоран, підіймаючи свій келих вина до них. — Ви чудова пара. Неймовірно красива. Нехай вас ніхто не розлучить. — Він залпом випив усе вино, тим часом як власник ресторану — італієць, якому від цієї картини серце кров’ю обливалося, — говорив, що, на превеликий жаль, салат з омарів закінчився.
— Джедс, може телятини? — запропонував Роупер. — Паста теж мала б бути непогана. Щось з курятиною? Ні, не треба. Забагато часнику. Доведеться тебе ізолювати. Риби? Принесіть їй рибу. Джедс, хочеш рибу? Може, морський язик? Яка у вас є риба?
— Для нашої дами, — сказав Коркоран, — лише найкращу рибу.
Джед замовила рибу замість омарів.
Джонатан також їв рибу і смакувала вона йому «пречудово». На думку Джед, риба була «розкішна». З ними погодились Макданбі, які по першому свистку стрімголов при-мчалися у ресторан, щоб кількість гостей за Роуперовим столом не була меншою, ніж належить.
— Як на мене, зовсім вона не розкішна, — сказав Коркоран.
— О, Корке, вона значно краща, ніж омари. Моя найулюбленіша риба.
— Але омари є в меню, весь острів аж кишить омарами, якого чорта вони їх не мають? — не вгавав Коркоран.
— Корке, вони просто напартачили. Не всі такі генії, як ти.
Роупер був стурбований. Але він не був налаштований вороже, просто його думки були далеко, а рука — на стегні
Джед. Проте Деніел, якому незабаром треба було їхати в Англію, вирішив повернути батька на землю.
— Роупер дуже гризеться, — порушив він неприємну тишу. — Він от-от має укласти одну супер-пупер угоду. От тоді вже й заживе як в Бога за пазухою.
— Денс, закрий пельку на петельку, — добродушно сказала Джед.
— Хто найчастіше щось солить? — спитав Деніел. Ніхто не знав. — Соліст, — сказав він.
— Денс, друже, припни-но трохи язика, — сказав Роупер.
Але тієї ночі Коркоран був їхньою долею, від якої їм було не втекти. Він саме розповідав про свого друга, консультанта з інвестицій, Бліцкрига Вілкінса, який на самому початку ірано-іракської війни переконував своїх клієнтів, що вона закінчиться через три тижні.
— Що з ним сталося? — спитав Деніел.
— Боюся, Дене, сидить, склавши руки. Здебільшого ледве зводить кінці з кінцями. Виклянчує гроші у друзів. Словом, геть як я через кілька років. Згадай про мене, Томасе, коли проїжджатимеш повз на своєму «Роллс-ройсі» і побачиш старого Коркі, який підмітатиме вулиці. Кинь нам монетку на пам’ять про старі добрі часи, добре, любчику. Томасе, за твоє здоров’я. Вам довгих років життя, сер. Довгих літ вам усім. Будьмо.
— І за тебе, Коркі, — сказав Джонатан.
Один з Макденбі теж спробував про щось розповісти, але Деніел знову втрутився:
— Як врятувати світ?
— Ну-ну, і як, серденько, — сказав Коркоран. — Дуже кортить дізнатися.
— Вбити всіх людей.
— Денс, заткнись, — сказала Джед. — Ти жахливо поводишся.
— Я просто сказав вбити всіх людей). Це ж жарті Ви що, жартів не розумієте? — Піднявши обидві руки, він розстріляв усіх за столом з уявного кулемета. — Бах- бах-бах- бах-бах! Ось вамі Тепер світ врятовано. Божу ньому нікого нема.
— Томасе, піди прогуляйся з Денсом, — наказав Роупер. — Приведи його, коли він навчиться поводитися за столом.