«Джонатане, ти найкращий завербований агент, якого я мав. І єдиний, кого я так і не зміг розкусити. Спочатку ти для мене був непроникним обличчям, а тепер ще й став непроникним голосом: «Так, добре, дякую, Леонарде... ну, Коркоран і справді мене підозрює, але, бідолаха, ніяк не може з’ясувати, у чому саме... Джед? Ну, вона все ще в фаворі, наскільки можна судити зі сторони, але вони з Роупером так уміло прикидаються, що дуже важко сказати, що відбувається у них усередині...»
«Прикидаються», — понуро подумав Берр. Боже правий, якщо ти не прикидаєшся, то хто тоді? Згадай хоча б свій несподіваний вияв темпераменту у Мама Лоу?
Американці нічого не робитимуть, вирішив він у припливі оптимізму. Виявлений агент — лише їм на користь. Навіть якщо їм вдасться вийти на Джонатана, вони сидітимуть і вичікуватимуть, які плоди він принесе.
Американці точно почнуть діяти, — сказав він собі, коли маятник хитнувся в інший бік. Апостол — їхній розхідний матеріал. Якщо вони захочуть підлеститися до картелів, вони піднесуть їм подарунок у вигляді Апостола. Якщо подумають, що ми підібралися надто близько, то приберуть Апостола і залишать нас без інформатора...
Поклавши руку на підборіддя, Берр дивився на засклений дах, на осінній світанок, що зароджувався між пошматованими хмаринами.
«Дати задню, — вирішив він. — Забрати Джонатана у безпечне місце, змінити його зовнішність, знову дати йому нове ім’я, погасити світло і піти додому».
І все життя потім мучитися питанням, який з шести кораблів, наразі зафрахтованих компанією «Айронбренд», перевозить цю унікальну поставку зброї?
І де відбувся обмін товаром?
І як неіменні облігації вартістю сотні, а то й тисячі мільйонів фунтів стерлінгів, безслідно зникли у гарно пошитих кишенях анонімних власників?
І як десятки тонн очищеного кокаїну вищої якості, купленого за сміховинною ціною, доречно загубилися десь між західним узбережжям Колумбії і вільною зоною Колон, щоб потім з’явитися у раціонально контрольованих кількостях — у жодному випадку не забагато відразу — на безрадісних вулицях Центральної Європи?
А Джо Стрельскі, а Пат Флінн, а Амато та їхня команда? Уся пророблена ними робота? Усе коту під хвіст? Подати на блюдечку «чистій розвідці»? Навіть не розвідці, а якомусь підлому братству всередині них?
Задзвонив захищений телефон. Берр схопив слухавку. Рук доповідав просто з Кюрасао.
— Його літак приземлився тут годину тому, — заявив він, дотримуючись закоренілого правила не називати імен. — Наш друг був серед них.
— Як він виглядав? — схвильовано запитав Берр.
— У формі. Шрамів я не помітив. Гарний костюм. Елегантні черевики. Обабіч нього були охоронці, але це не позначилося на його стилі. Я б сказав, цвіте і пахне. Леонарде, ти просив тобі подзвонити.
Берр обвів поглядом карти і схеми морських шляхів. Аерофотографії цілих клаптів джунглів, обведених червоним. Гори тек, якими був завалений його старий стіл. Він пригадав довгі місяці роботи, які тепер повисли на волосині.
— Продовжуємо операцію, — сказав він.
Наступного дня він вилетів у Маямі.
21
Дружба між Джонатаном і Роупером, яка, як тепер усвідомлював Джонатан, пускала паростки під час кількох тижнів його перебування на Кристалі, зацвіла буйним цвітом щойно Роуперовий літак вилетів з міжнародного аеропорту Нассау. Можна було б подумати, що ці двоє тільки й чекали на цю мить вивільнення, щоб урешті зізнатися у почуттях один до одного.
— Боже, — закричав Роупер, радісно відстібаючи ремінь безпеки. — Жінки! Запитання! Діти! Томасе, як добре, що ти тут. Меґс, люба, принеси нам кавусі. Ще зарано для шампанського. Томасе, кави?
— Із задоволенням, — відповів готельєр. І з чарівною усмішкою додав: — Після того коника, який учора викинув Коркі, мені не завадить випити багато кави.
— Що за чортівню він патякав, нібито ти маєш «Роллс-Ройс»?
— Уявлення не маю. Гадаю, він вирішив, що я збираюся привласнити ваш.
— От йолоп. Сідай сюди. Нащо тобі сидіти по той бік проходу. Меґс, а круасани? А червоне варення?
Меґ — стюардеса з Теннессі.
— Містере Роупер, коли це я забувала про круасани?
— Каву, гарячі круасани, булочки, варення, все неси. Томасе, буває у тебе іноді таке відчуття? Свободи? Ні дітей, ні звірів, ні слуг, ні інвесторів, ні гостей, ні аж надто допитливих жінок? Знову у своєму середовищі? Свобода дій? Жінки накидають таке ярмо на шию, але лише якщо їм дозволити. Меґс, як у тебе сьогодні настрій?