— Боюсь, так воно і є.
— Джедс передає вітання. Денс вчора переміг у дитячій регаті. Він на сьомому небі від щастя. Привіз нагороду своїй матері. Хотів, щоб ти знав.
— Це чудово.
— Він думав, ти будеш ним задоволений.
— Так і є. Це тріумф.
— Ну, прибережи емоції. Сьогодні велика ніч.
— Ще одна вечірка?
— Можна і так сказати.
Залишилася остання формальність і для неї був потрібен звукозаписувальний пристрій і наперед заготовлена промова. Дівчина увімкнула пристрій, а голландський банкір пояснював Джонатану його роль.
— Дереку, будь ласка, звичайним голосом. Гадаю, от так, як ви сьогодні говорили, було б якраз добре. Це лише для нашої звітності. Якщо ваша ласка.
Джонатан спочатку прочитав перших два рядки подум-ки, а потім уголос: «З тобою розмовляє твій друг Джордж. Дякую, що не спав з нами всю ніч».
— Дереку, будь ласка, спробуйте ще раз. Може, ви трохи нервуєтесь. Просто розслабтесь, будь ласка.
Він прочитав текст ще раз.
— Ще один раз, Дереку. Ви дещо напружені, так мені здається. Можливо, це на вас так повпливали великі суми.
Джонатан усміхнувся своєю найлюб’язнішою усмішкою. Він був їхньою зіркою, а зіркам дозволено показувати характер.
— Піте, ви знаєте, мені здається, я вже достатньо постарався. Дякую.
Роупер погодився.
— Піте, ти поводишся, як якась старушенція. Вимкни цю чортову штуковину. Сеньйоре Моранті, ходімо. Пора вже нам добре попоїсти.
Знову рукостискання: всі один з одним по черзі, як добрі друзі під Новий рік.
— Ну і що ти про все це думаєш? — запитав Роупер крізь свою дельфінячу усмішку, розкинувшись у пластмасовому кріслі на балконі Джонатанових апартаментів. — Ти вже все збагнув? Чи все ще не можеш докумекати?
Момент був напружений. Як тоді, коли із зафарбованим у чорний колір обличчям чекаєш у вантажівці і перекидаєшся слівцем з товаришами, щоб не піддаватися впливу адреналіну. Роупер виставив ноги на балюстраду. Джонатан схилився над своїм келихом і вдивлявся у море, яке все більше темніло. Місяця на небі не було. Рівний вітер підганяв хвилі. Перші зорі прорізалися крізь скупчення темно-синіх хмар. В освітленій вітальні позаду них тихо розмовляли Фріскі, Ґас і Таббі. Лише Ленгборн, який розлігся на дивані і читав «Private Eye», немов не помічав загальної напруги.
— У Кюрасао є компанія, називається «Трейдпезс», яка володіє ста мільйонами доларів США, мінус двадцять п’ять, — сказав Джонатан.
— Але, — підказав Роупер, розпливаючись у ще ширшій усмішці.
— Але насправді немає ні чорта, тому що «Трейдпезс» — на сто відсотків дочірня компанія «Айронбренду».
— Ні, це не так, — заперечив Роупер.
— Офіційно «Трейдпезс» — незалежна компанія, не пов’язана з іншими фірмами. В дійсності ж це ваше творіння, яке не може і пальцем без вас поворушити. «Айрон-бренд» не може відкрито інвестувати в «Трейдпезс». Тому
«Айронбренд» позичає гроші інвесторів ручному банку, а той волею випадку вкладає гроші у «Трейдпезс». Банк тут виконує функції зв’язкового. Коли справу зроблено, «Трейдпезс» винагороджує інвесторів хорошим прибутком, всі радісно розходяться, а все решта залишається вам.
— Хто від цього постраждає?
— Я. Якщо щось піде не так.
— Не піде. Ще хтось?
Джонатан збагнув, що Роупер вимагав, щоб на його совісті не залишилося ніяких гріхів.
— Хтось, напевно, таки постраждає.
— Подивись на це з іншого боку. Чи хтось постраждає, хто без цього б не постраждав?
— Ми продаємо зброю, правда?
— І що?
— Ну, вочевидь, її купують для того, щоб нею користуватися. І оскільки все відбувається таємно, є підстави припустити, що зброя потрапляє до людей, які не мали б її мати.
Роупер знизав плечима.
— Це хто сказав? Хто вирішує, хто в кого має стріляти на цьому світі? Хто видає ці кляті закони? Впливові уряди? Господи! — Він незвично пожвавішав і махнув рукою у напрямку темного моря. — Не можна поміняти колір неба. Я вже це казав Джед. Вона не хоче слухати. Але я її не звинувачую. Вона ще така молода, як і ти. Через десять років усе в її голові стане на місця.
Осмілівши, Джонатан перейшов до атаки.
— Отож хто покупець? — знову повторив він запитання, яке він уже ставив Роуперу в літаку.
— Моранті.
— Ні, не він. Він не заплатив вам ні цента. Ви вклали сто мільйонів доларів — ну, нехай інвестори це зробили.
А що вкладає Моранті? Ви продаєте йому зброю. Він її купує. А де ж його гроші? Чи він розплачується чимось кращим за гроші? Чимось, що ви зможете продати за значно, значно більше, ніж сто лимонів?