— Що сталося з тим хлопчиною, що працював тут ще позаминулого тижня? — запитав Берр.
— Мабуть, йому набридло чекати, — відповів Стрель-скі. — Такі люди не люблять тинятися без діла.
Як завжди, вражений американськими темпами заміни співробітників, Берр більше нічого не сказав. Лише коли було вже надто пізно, він усвідомив, що вони зі Стрельскі замовчували про одне і те ж саме, щоб захистити один одного. А тим часом Берр і Стрельскі, не перші і не останні, намагалися досягти неможливого — переконати Вашингтон санкціонувати акт затримання у відкритому морі пароплава «Ломбардія», зареєстрованого в Панамі, який плив з Кюрасао до вільної зони Колон, на підставі того, що, як стало відомо, він перевозив найсучасніше озброєння вартістю п’ятдесят мільйонів доларів, яке в декларації фігурувало як турбіни, запчастини до тракторів і сільськогосподарське устаткування. І тут знову Берр звинувачував себе — як він і звинувачував себе у майже всьому — що, піддавшись на простодушний шарм і хороші манери Еда Прескотта, він проводив надто багато часу в його величезному офісі у центрі міста і надто мало у командному пункті об’єднаної команди, виконуючи свої прямі обов’язки.
Але що ж йому залишалося робити? Лінії таємного зв’язку між Маямі і Вашингтоном працювали цілодобово. Зібралася ціла когорта юридичних і не зовсім юридичних експертів, серед яких почали з’являтися знайомі британські обличчя: Дарлінг Кейті з посольства Великобританії у США, Мендерсон з відділу зв’язку військово-морських сил, Гардейкр з радіо- і радіотехнічної розвідки і молодий юрист з Рівер-гаузу, якого, як подейкували, готували на заміну Полфрі на посаді юридичного консультанта групи вивчення постачання.
Іноді здавалося, що весь Вашингтон переїхав у Маямі; а іноді штат офісу прокурора скорочувався до двох друкарів і телефоніста, а тим часом заступник помічника міністра юстиції Прескотт зі своєю командою вирушав у битву на Капітолійський пагорб. І Берр, який свідомо не вникав у тонкощі американської внутрішньополітичної боротьби, знаходив утіху у гарячковій діяльності, вирішивши, як і гончак Джед, що там, де вирує метушня і біганина, неодмінно мусить бути і прогрес.
Отож підстав для серйозних побоювань поки не було, з’являлися лише незначні сигнали тривоги, без яких не обходилася жодна секретна операція: наприклад, постійні набридливі нагадування про те, що життєво важливі дані, на кшталт перехоплених телефонних дзвінків, зроблених розвідкою фотографій і описів місцевості, наданих розвідниками з Ленглі, немов застрягали десь по дорозі до Стрельскі, і ще моторошне передчуття, яке мав і Берр, і Стрельскі, але вони один одному про це не казали, що операція «П’явка» проводиться паралельно з якоюсь іншою операцією, існування якої вони відчували, але слідів якої не бачили.
Окрім цього, їхнім єдиним головним болем був Апостол, який, уже не вперше за свою непостійну кар’єру Флінново-го супердонощика, немов крізь землю провалився. Все ще більше ускладнював той факт, що Флінн полетів у Кюрасао спеціально, щоб з ним зустрітися, і тепер застряг у дорожез-ному готелі, де почувався мов дівчина, яку в останній момент киданув кавалер і не прийшов на бал.
Але навіть це, на думку Берра, не було підставою здіймати тривогу. Насправді, якщо вже зовсім чесно, то в Апо були свої причини накивати п’ятами. Його приборкувачі притиснули його до стінки. Аж надто притиснули. Апо вже давно висловлював своє незадоволення і погрожував більше і пальцем не ворухнути, поки його амністію не підпишуть і не завірять печаткою. Ситуація загострювалася, тому було б не дивно, якби він вирішив триматися на відстані, а не ризикувати заробити собі ще шість довічних ув’язнень через свою участь у найбільшій, як наразі виглядало, афері зі зброєю і наркотиками у сучасній історії.
— Пат щойно телефонував отцю Лукану, — звітував Стрельскі Берру. — Лукан про нього ні сном ні духом не відає. І Пат також.
— Напевно, Апо хоче його провчити, — запропонував Берр.
Того ж вечора вони почали перехоплення дзвінків, навмання прослуховуючи телефонні розмови з Кюрасао:
Лорд Ленгборн — в адвокатську контору «Менез і Ґарсія», Калі, Колумбія, партнерам доктора Апостола, і, як вдалося з’ясувати, головним представникам картелів з Калі. Доктор Хуан Менез підняв слухавку.
— Хуаніто? Сенді. Що трапилося з нашим другом доктором? Він не з’явився, як було домовлено.
Вісімнадцятисекундна пауза.
— Запитай Ісуса.
— Що це в біса означає?
— Сенді, наш друг релігійна людина. Може, він вирішив заховатися від земної марноти.