Перехоплений факс, який передали на Роуперовий літак, був написаний від руки і мав примітку «надзвичайно терміново»: від сера Ентоні Джойстона Бредшоу, Лондон, Англія — Діккі Роуперу через екіпаж яхти «Сталевий паша», Антиґуа, отриманий о 09:20, переданий на літак о 09:28 капітаном «Сталевого паші» із супровідним листом, в якому капітан просить вибачення, якщо він вчинив неправильно. Почерк сера Ентоні круглястий, а саме письмо неграмотне: текст ряснить помилками, підкресленнями, а подекуди і розчерками а-ля вісімнадцяте століття. Стиль телеграфний.
«Дорогий Діккі,
про нашу розмову два дні тому, годину тому обговорив питаня з владою Темзи і вияснив, що викревальна інформація пітверджена докуминтально і є неспростовна. Також є підстави вірети, що покійний Доктор Юрист використовувався ворожими елиментами, щоб витіснити попереднього підписанта на користь типерішньої особи. Темза обрала тактику уникання, раджу тобі зробити те саме.
Враховуючи цю надзвечайно важливу інформацію, сподіваюся, ти нигайно здійсниш ще один добровільний платіж через той самий банк, щоб покрити подальші необхідні витрати щодо твого невідкладного питаня.
Успіхів,
Тоні».
Цей перехоплений факс, прихований від правоохоронних органів, таємно отримав Флінн від інформатора з відділу чистої розвідки, який уболівав за цю справу. Флінн усе ще тужив через смерть Апостола, і йому було непросто перебороти свою вроджену недовіру до англійців. Проте випивши півпляшки ірландського односолодового віскі десятилітньої витримки, він відчув себе достатньо сильним, щоб кинути документ у кишеню і, майже інстинктивно доїхавши до командного пункту, офіційно передати його Берру.
Місяцями Джед не літала рейсами для простих смертних, тому спочатку вона відчувала певне вивільнення — це було як проїхатися на другому поверсі дабл-декера у Лондоні після нескінченних поїздок у похмурих таксі. «Я повернулася до життя, — думала вона. — Я вийшла зі скляної карети». Проте варто їй було жартівливо заїкнутися про це Коркорану, який сидів поруч з нею, коли вони вилітали до Маямі, як він лише поглузував з її зверхності. Це її і здивувало, і образило, тому що Коркоран ще ніколи так безцеремонно з нею не поводився.
В аеропорту Маямі він був такий же грубий: спочатку наполягав, щоб вона віддала йому свій паспорт на зберігання, поки він піде по візок для валіз, а потім повернувся до неї спиною, коли бесідував з двома золотоволосими молодиками, які ошивалися біля стійки відправлень, очікуючи на свій рейс до Антіґуа.
— Коркі, що це за одні? — запитала Джед, коли той повернувся.
— Друзі друзів, дорогенька. Вони приєднаються до нас на яхті «Паша».
— Друзі чиїх друзів?
— Шефа, ясна річ.
— Коркі, цього ніяк не може бути! Такі здоровили!
— Це додаткова охорона, якщо хочеш знати. Шеф вирішив збільшити кількість охоронців до п’яти осіб.
— Коркі, але з якого диваї Йому ж раніше цілком вистачало і трьох.
Тут вона подивилася йому в очі і злякалася, бо погляд його став мстивий і тріумфальний. Джед зрозуміла, що перед нею стояв Коркоран, яким вона його ще ніколи не бачила: знехтуваний придворний, який упевнено завойовував утрачену прихильність і прагнув нарешті сповна поквитатися за всі задавнені кривди.
У літаку він не пив. Нові охоронці сиділи позаду, Джед і Коркоран летіли першим класом, тому він міг напитися до непритомності, чого вона від нього й чекала. Проте натомість він замовив собі склянку мінералки з льодом і шматочком лайму, і усю дорогу попивав її, з захватом розглядаючи своє відображення у вікні.
25
Джонатан також був в’язнем.
Можливо, він ним був завжди, як колись сказала йому Софі. А може, він ним став тоді, коли потрапив на Кристал. Але ілюзія свободи все ж його не покидала. Дотепер.
Перше попередження він отримав на Фаберже, коли Роупер і компанія збиралися в дорогу. Гості роз’їхалися. Ленгборн і Моранті поїхали разом з ними. Полковник Ем-мануель і Роупер саме обіймалися на прощання, коли до них стежкою примчав молодий солдат, гукаючи і вимахуючи над головою аркушем паперу. Еммануель узяв папірець, глянув на нього і передав його Роуперу, той одягнув окуляри і відійшов на крок убік, щоб прочитати написане наодинці. І поки Роупер читав, Джонатан помітив, як його звична байдужість на очах змінюється на напруження; потім він методично склав папірець і запхав його у кишеню.