— Якщо ти вважаєш, що тобі вдасться відділити владу Колумбії від картелів, тобі час зняти рожеві окуляри, — відрубав Денем рішучіше, ніж цього від нього можна було очікувати. — Якщо ти думаєш, що можна відділити кокаїнову економіку від економіки Латинської Америки, то ти збожеволів.
— Звихнувся розумом, — виправив його Еклз, не вибачаючись перед Присціллою.
— Багато людей у цьому районі вважають, що кока — подвійне благословення, яке зійшло на них від Господа, — Денем почав виголошувати свою самовиправдальну промову. — Справа не лише в тому, що Дядечко Сем вирішує труїтися нею, а у тому, що він при цьому збагачує пригноблених латиноамериканців! Що може бути краще? Колум-бійці, звичайно ж, з величезною радістю погоджуються співпрацювати з Дядечком Семом у цій справі. Вони напевно, просто не встигнуть зорганізуватися, щоб вчасно зупинити судно. На переговори потрібно декілька тижнів, а стільки людей у відпустках. І вони обов’язково вимагатимуть компенсацію за перебування судна у порту. Сам подумай: розвантаження, понаднормова робота, позаурочний час. — Сталева рішучість, яка вчувалася у його тираді, заспокоювала. Метати грім і блискавку та одночасно слухати — непросто. — У випадку, якщо судно «Ломбарді» виявиться порожнім, вони, звісно ж, вимагатимуть відшкодування всіх збитків. І якщо воно таки не порожнє, у що я з радістю вірю, обов’язково виникне суперечка щодо того, чия ж тепер ця конфіскована зброя. І в чиї руки вона потрапить, і в кого залишиться, поки все не уляжеться і вони зможуть продати її назад картелям. І хто потрапить у в’язницю, у яку саме, і на скільки часу, а ще скільки йому буде потрібно хвойд на період ув’язнення для повного щастя. І скільком бандитам дозволять до нього навідуватися, і скількома телефонними лініями йому буде дозволено дзвонити, щоб продовжувати керувати своїм бізнесом, і замовляти вбивства, і розмовляти з півсотнею керівників банків. І кому дадуть на лапу, коли ув’язнений раптом вирішить, що вже відсидів достатньо довгий термін, цим терміном, найімовірніше, виявиться десь тижнів шість. І кому випишуть догану, а кого підвищать у посаді, і хто отримає медаль за хоробрість, коли втече. А тим часом, так чи інакше, ця зброя опиниться у руках тих хлопців, яких навчили нею користуватися. Ласкаво просимо в Колумбію!
Берр зібрав рештки свого самоконтролю. Він повернувся у Лондон. У країну визнаної могутності. Він стояв у її священній штаб-квартирі.
Він притримав найочевидніше рішення на кінець, можливо, тому, що знав: у світі, де жив Денем, найочевидніше було найменш вірогідним.
— Гаразд, — він постукав по центру Панами зовнішньою стороною кисті. — Візьмімося за «Ломбарді», коли судно пливтиме Панамським каналом. Американці контролюють канал. Вони його побудували. Чи, може, пошукаємо ще десять причин, чому нам варто і за холодну воду не братися?
Денем явно переграв, удаючи шок.
— О, мій дорогенький! Ми ж порушимо найбільш священний пункт договору щодо Панамського каналу. Ніхто — ні американці, на навіть панамці — не мають права на обшук. Аж поки вони не зможуть довести, що дане судно становить фізичну небезпеку для Панамського каналу. Ну, наприклад, якщо воно по вінця забите бомбами, які можуть вибухнути, то це б їх переконало. Старими бомбами, обов’язково старими, не новими. І лише за умови, що ви зможете довести, що вони вибухнуть. Треба бути впевненим на сто відсотків — а якщо вони правильно запаковані, і цей факт вас заскочив зненацька — то як можна це довести? Але це справи американців, ми, дякувати Богу, лише спостерігаємо. Коли потрібно — допомагаємо, коли ні — залишаємося в тіні. Ми, мабуть, вдамося до демаршу на адресу панамців, але лише в парі з американцями, звичайно ж.
Просто, щоб підтримати їх. Можливо вчинимо так само і з колумбійцями, якщо Штати викручуватимуть нам руки. Нам і так нічого втрачати. Принаймні зараз.