Морок зазирнув у папку, щоб переконатися, що він усе достовірно розповідає:
— Послужний список у нього нічогенький. Убивство, багаторазові крадіжки, перевезення наркотиків, незаконне використання багатьох паспортів. Сподіваюся, він не планує виступати як свідок і присягатися, що робив це все для британської розвідки.
Мізинець Марджорема послужливо вказав на запис внизу сторінки. Морок помітив його і кивнув на знак вдячності за нагадування.
— Ага, з ним пов’язана ще одна дивна історія. Коли Пайн був у Каїрі, він знався із чоловіком на ім’я Фредді Гамід, це один із сумнозвісних братів Гамідів. Пайн працював у його готелі. Ймовірно, продавав і його наркоту також. Наша людина в Каїрі на прізвище Оґілві стверджує, нібито є серйозні підстави думати, що Пайн убив коханку Гаміда. Мабуть, відлупцював її до смерті. Повіз її на вихідні в Луксор, а потім у пориві ревнощів убив. — Морок знизав плечима і закрив папку. — Пане міністре, ми говоримо про дуже ненадійну людину. Мені не здається, що варто просити прем’єр-міністра санкціонувати радикальні дії, аргументуючи це сфабрикованою інформацією Пайна. Просити вас про це я також вважаю недоречним.
Усі подивилися на Ґудгью, але багато хто відвів погляд, щоб не ганьбити його. Здавалося, найбільше його станом перейнявся Марджорем. Міністр щось говорив, але Ґудгью був надто виснажений. «Можливо, це і є те, що з тобою робить зло, — подумав Ґудгью. — Воно тебе виснажує».
— Рексе, ви повинні відстояти свої інтереси, — незадо-волено сказав міністр. — Берр пов’язаний з цією людиною чи ні? Сподіваюся, він не має жодного стосунку до його злочинів. Що ви йому пообіцяли? Рексе, я наполягаю, щоб ви залишилися. Останнім часом британська розвідка надто часто наймає злочинців на певних умовах. Не смійте повертати його в цю країну. Берр сказав йому, на кого він працює? Він, мабуть, ще й принагідно дав йому мій номер телефону. Рексе, поверніться. — Здавалося, двері були неймовірно далеко. — Джеффрі казав, що він був у якихось спеціальних військах в Ірландії. Тільки цього нам бракувало. Ірландці будуть нам дуже вдячні. Рексе, заради Бога, ми заледве розпочали обговорення питань порядку денного. Нам потрібно прийняти важливі рішення. Рексе, так не можна. Це зовсім на вас не схоже. Рексе, я ні на чиєму боці. До побачення.
Дякувати Богу, повітря на сходах прохолодне. Ґудгью спирається на стіну і напевно посміхається.
— Сер, ви, мабуть, втомилися і вже не можете дочекатися вихідних, — з повагою говорить швейцар.
Зворушений його добротою, Ґудгью насилу добирає слова для люб’язної відповіді.
Берр працював. Його біологічний годинник був досі налаштований на середньоатлантичний час, його душа була поруч з Джонатаном, яких мук тому б не доводилося зараз зазнавати. Проте його інтелект, воля і винахідливість були повністю спрямовані на діло.
— Завдяки твоєму другу все пішло коту під хвіст, — прокоментував Меррідью, коли Берр зателефонував йому, щоб запитати, як пройшло засідання Координаційного комітету. — Джеффрі по ньому добряче потоптався.
Берр почувався, як під час роботи у Рівер-гаузі.
Він знов був шпигуном, безпринципним і безсовісним. Тепер правдою вважалося те, що могло зійти йому з рук.
Він послав свою секретарку по здобич у Вайтголл і о другій годині вона повернулася, спокійна, але трохи задихана, тримаючи в руках стосик бланків, який він їй доручив там поцупити.
— Розпочнімо, — сказав Берр і вона дістала свій записник.
Здебільшого, ті листи, які він диктував, були адресовані йому самому. Декілька — Ґудгью, ще кілька — начальнику Ґудгью. Він використовував різноманітний стиль: «Дорогий Берр», «Мій любий Леонарде», «Керівнику правоохоронних органів», «Високоповажний міністре». В особливо важливих листах він писав звертання від руки, а вкінці своїм почерком додавав «щиро ваш», «з найкращими побажаннями» чи «з повагою».
Його почерк також був усюди різний, відрізнялися і розмір літер, і їхня форма. Для кожного адресата він окремо обирав чорнила та ручки.
Якість офіційних бланків, на яких він писав, також відрізнялася. Чим вище він піднімався чиновницькою драбиною Вайтголлу, тим цупкішим ставав папір. Для листів міністру він вибрав блідо-блакитний папір з тисненим гербом.
— Скільки у нас є друкарських машинок? — запитав він свою секретарку.
— П’ять.