— Тоді з Ґейтсом. Ми називаємо його Перлинка. — Полфрі злегка посміхнувся. — Перлинка ще трохи дитинка.
Берр знову підняв Полфрі і важко опустив його біля телефону.
— Зателефонуй Мейзі. Ти ж завжди так робиш у надзвичайних ситуаціях, правда?
Полфрі пробелькотав щось схоже на «так».
— Скажи, що потрібно терміново санкціонувати ордер, який зараз доставить кур’єр. Вона повинна все зробити сама. Або нехай це зробить Ґейтс. Жодних секретарів, жодних узгоджень, обговорень чи здивованих очей. Повна німа покірність. Скажеш, що підписано тобою, а вище міністерське підтвердження от-от надійде. Ти чого хитаєш головою? — Він дав йому ляпаса. — Мені не подобається, коли ти, дивлячись на мене, хитаєш головою. Не роби такого.
Полфрі зболено посміхнувся і підніс руку до вуст.
— Леонарде, це все виглядатиме як один великий жарт. Особливо у такій важливій справі. Мейзі любить посміятися. Та і Перлинка також. «Ей, Мейзі, у мене тут така історійка! Ти вухам своїм не повіриш!» Розумна жінка, сам розумієш. їй швидко стає нецікаво. Вона нас усіх ненавидить. Тільки й думає, хто ж наступний у черзі на гільйотину.
— Тоді сам це все і розгрібай, — сказав Берр, дружньо поклавши руку на плече Полфрі. — Гаррі, головне — не крути переді мною хвостом, інакше наступним у черзі на гільйотину станеш ти.
Вдаючи абсолютну покірність, Полфрі підняв зелену слухавку апарату внутрішнього телефонного зв’язку і, під пильним поглядом Берра, набрав п’ять цифр, які всім стукачам навколо Темзи передаються з молоком матері.
28
Заступник помічника міністра юстиції Ед Прескотт був справжнім чоловіком, як і більшість випускників Єлю його покоління. Тому коли Джо Стрельскі увійшов у його великий білий офіс у центрі Маямі, прочекавши півгодини в приймальні, Ед одразу ж сказав йому новину, як чоловік чоловіку, без нескінченного переливання з пустого в порожнє. Ед рубав з плеча, як і належить справжньому чоловікові, чи то нащадку давнього роду з Нової Англії, як Прескотт, чи простаку з Кентаккі, як Стрельскі.
— Джо, щиро кажучи, ці хлопці намахали мене також: викликали сюди з Вашингтона заради цієї операції, змусили мене відмовитися від спокусливої пропозиції, і це тоді, коли всі, реально всі, навіть великі цабе, мають потребу в роботі. Джо, мушу сказати тобі, ці люди повелися з нами нечесно. Тому я хочу, щоб ти розумів, що ми в цьому лайні разом. У тебе на цю справу пішов рік життя, а до того часу, як я залагоджу всі справи, і в мене піде. А в моєму віці, Джо... Один чорт знає, скільки мені ще лишилося.
— Еде, мені дуже шкода, — сказав Стрельскі.
Навіть якщо Ед Прескотт і вловив у цих словах підозрілі нотки, він вирішив не звертати на них увагу в ім’я солідарності двох чоловіків, які розв’язують спільну дилему.
— Джо, що тобі британці розповідали про цього чоловіка, який працював для них під прикриттям? Про Пайна, того хлопчину з безліччю імен?
Стрельскі одразу ж помітив, що Ед використав минулий час.
— Та нічого такого, — відповів Стрельскі.
— Але що саме ти знаєш? — запитав Прескотт як чоловік чоловіка.
— Він не був професіоналом. Він був добровольцем, щось таке.
— Людина з вулиці? Джо, я таким ніколи не довіряв. Коли розвідувальне управління удостоювало мене честі і зі мною час від часу консультувалися — ще сто років тому, за часів «холодної війни» — я завжди радив їм з пересторогою ставитися до так званих перебіжчиків з Радянського Союзу, які кричали, що хочуть зробити нам подарунок. Джо, що ще вони тобі про нього розповідали, чи інформація про нього — таємна?
Стрельскі навмисно виглядав абсолютно незворушним. З такими, як Прескотт, інакше не можна було: відбивай удари, поки не збагнеш, що вони хочуть від тебе почути, а потім або скажи це, або мовчи, посилаючись на п’яту поправку до конституції, або пошли їх під три чорти.
— Вони розповідали мені, що трохи переписали йому біографію, — відповів він. — Додали вигаданих фактів, щоб його особа була привабливішою для нашої мішені.
— Джо, хто тобі це розповідав?
— Берр.
— А Берр розповідав тобі, що саме у цій біографії?
— Ні.
— А чи він уточнював, що саме про нього правда, а що — вигадані факти?
— Ні.
— Джо, пам’ять буває оманливою. Намагайся пригадати. Він тобі розповідав, що цей чоловік нібито скоїв вбивство? Можливо, і не одне?
— Ні.
— Розповсюджував наркотики? І в Каїрі, і в Британії? Можливо, також і в Швейцарії? Ми це перевіряємо.
— Він не вдавався в деталі. Просто сказав, що вони підготували для цього хлопця підставну біографію, і що тепер через Апостола можна очорнити одного з Роуперових поплічників, а тоді Роупер цілком можливо, може найняти цього хлопчину як підписанта. Роуперу завжди потрібна людина для підписування документів, ось Пайнові її і дали. Роупер любить тих, у кого рильце в пушку. От вони йому такого й підкинули.