Берр спостерігав, як Бредшоу набирає номер. Перед цим він трохи пошукав у величезному столі з інкрустацією, від-кидаючи вбік рахунки і листи. Потім підніс пошарпану телефонну книгу до блідого світла настільної лампи і, наслинивши палець, почав гортати сторінки у пошуках літери «М».
Відтак, насупившись від злості і зарозумілості, Бредшоу прокричав у слухавку:
— Мені потрібен містер Морок. Містер Джеффрі Морок. Сер Ентоні Джойстон Бредшоу хоче поговорити з ним про невідкладну справу. Тому поворушіться, гаразд?
Берр спостерігав, як пиха Бредшоу поступово вивітрюється, а рот повільно відкривається.
— Хто це? Який інспектор? Що сталося? Передайте слухавку Мороку. Це терміново. Щоі
А потім, коли Берр почув впевнений Руковий голос з легким акцентом, який лунав з іншого кінця дроту, його уява вже змальовувала цю сцену: Рук у своєму офісі стоїть біля телефону, ліва рука випрямлена по шву, голова рівно — він завжди розмовляв телефоном, немов стояв на плацу.
А нікчемний Гаррі Полфрі з блідим обличчям і невимовним бажанням прислужити чекає на свою чергу.
Бредшоу кинув слухавку, до нього повернулась впевненість.
— Пограбування, — оголосив він. — поліція на місці. Звичайна процедура. Містер Морок затримався на роботі. Йому вже повідомили. Все абсолютно нормально. Вони мені так сказали.
Берр посміхнувся.
— Сер Ентоні, вони так завжди говорять. Ти ж не сподівався, що вони порадять тобі збирати речі і якомога швидше линяти звідси, правда?
Бредшоу впився в нього поглядом.
— Чортзна-що! — пробурмотів він, повертаючись до лампи і телефонної книги. — Повна ахінея. Якась дурнувата гра.
Тепер він набрав номер офісу Морока і Берр знову уявив собі картину, як цього разу слухавку піднімає Полфрі, граючи свою зіркову роль вірного агента Рука; Рук нависає над ним, слухаючи розмову з іншого телефону; потім кладе руку Полфрі на плече і дивиться на нього своїм ясним поглядом, заохочуючи виголосити відрепетирувані репліки.
— Гаррі, мені потрібно поговорити з Мороком, — сказав Бредшоу. — мені потрібно з ним терміново поговорити. Питання життя і смерті. Де він?.. Як це ти не знаєш? Бляха, Гаррі, та що з тобою таке? У його домі сталося пограбування, там поліція, вони йому телефонували, де ж він є? Не затикай мені рота своїм оперативним гімном! Я сам оперативник! Знайди його!
Для Берра настає довга тиша. Бредшоу притис слухавку до вуха. Його обличчя стало нещасним і наляканим. Полфрі грає свою чудову роль. Не говорить, а шепоче, як і навчили його Берр та Рук під час репетицій. Він промовляє від щирого серця, бо для Полфрі ці слова були правдою:
— Тоні, ради Бога, звільни лінію зв’язку! — вимагав він таємничим голосом, потираючи ніс кісточками вільної руки. — Кулька луснула. На Джеффрі і Ніла чекає серйозне покарання. Берр з компанією звинувачують нас у всіх смертних гріхах. Коридорами ганяють якісь люди. Більше не телефонуй. Нікому більше не телефонуй. У вестибюлі поліція.
А потім настала найкраща мить: Полфрі поклав слухавку — чи, може, Рук зробив це за нього — і Бредшоу так і застиг на місці, притиснувши до вуха німу слухавку і трохи привідкривши рота, щоб краще чути.