Він не зайшов усередину загородження, а повівся так, як зазвичай поводяться діти на ігровому майданчику, як розповідав один зі свідків: він уперся п’ятами в бордюр, а руками зачепився ззаду за огородження, деякий час здавалося, що він тримається за зовнішній бік нерухомої каруселі, спостерігаючи за порожніми пізніми дабл-декерами, які швидко проїжджали повз нього, поспішаючи додому.
Врешті-решт з виглядом людини, яка нарешті зорієнтувалася у просторі, він випростався і розправив сутулі плечі, неначе старий солдат у День пам’яті, а відтак обрав автобус, який наближався до нього на великій швидкості, і кинувся під нього. І насправді на цій ділянці траси, у цей нічний час, та ще й зі слизькими, мов ковзанка, дорогами, бідолашний водій абсолютно нічого не міг вдіяти. Сам Полфрі його точно аніскілечки не звинувачував.
У кишені Полфрі знайшли пошарпаний, написаний від руки, але з використанням правильних юридичних термінів, заповіт. Він прощав усі борги і призначав Ґудгью своїм катом.
29
Яхта «Сталевий паша» — водотоннажність тисячу п’ятсот тонн і довжина двісті п’ятдесят футів — виготовлена 1987 року голландським суднобудівним заводом «Фід-шип» на спеціальне замовлення її нинішнього власника, з інтер’єром від римського дизайнера Лявінчі, обладнана двома дизельними двигунами, виробленими компанією «МВМ», потужністю дві тисячі кінських сил кожен, устаткована стабілізаторами «Воспер», супутниковою телекомунікаційною системою «Інмарсат», у тому числі радіолокаційною станцією запобігання зіткнень і радаром спостереження, а ще факсом, телеграфним апаратом і дюжиною ящиків шампанського «Дом Периньйон», не кажучи вже про живу ялинку на борту, доставлену на різдвяні свята, — вийшла з Нельсон Док’ярд, Англійська гавань, Антиґуа, Антильські острови, під час ранкового припливу і вирушила у зимовий круїз на Віндворд і Гренадини — через острови Бланкілья, Орчіла і Бонайре — до Кюрасао.
Група гарних і успішних представників найбільш фешенебельного в Антиґуа клубу «Сент-Джеймс» зібралася на пристані, щоб провести яхту у плавання під оглушливі корабельні гудки і свистки, а славетний підприємець містер
Діккі Онслоу Роупер і його елегантні гості стояли на кормі судна, яке вже почало відпливати, і махали руками у відповідь на вигуки «З Богом» і «Діккі, добре відпочиньте, ви це заслужили», що долинали з берега. На центральній щоглі майорів особистий вимпел містера Роупера, на якому був зображений блискучий кристал. Любителі світського життя мали приємність споглядати знаних улюбленців у колах вершків суспільства: лорда (для близьких друзів — Сенді) Ленгборна під руку зі своєю дружиною Керолайн, спільною появою вони спростували чутки про їхнє розлучення, вишукану міс Джемайму (для друзів — просто Джед), уже понад рік постійну супутницю містера Роупера і визнану господиню Роуперового куточка раю на землі на Ексума.
Вибране міжнародне товариство з шістнадцяти гостей складалося з міжнародних діячів і шмаркачів, серед яких були, наприклад, такі важковаговики світського життя, як Петрос (Петті) Калуменос, який нещодавно спробував викупити в грецького уряду острів Спецес, Банні Солт-лейк, спадкоємиця великого бізнесу в Америці, Ґеррі Сен-даун, британський гонщик, і його дружина-француженка, американський кінопродюсер Марсель Гайст, чия особиста яхта «Марселіна» саме будувалася у Бремергафені. Серед запрошених не було дітей. У тих гостей, які перебували на борту «Паші» уперше, спочатку, зазвичай, просто голова йшла обертом від усіх її розкошей: вісім окремих кают, кожна з величезним ліжком, магнітофон, телефон, кольоровий телевізор, гравюри Редуте і панельна обшивка стін, зроблена під старовину; м’яко освітлений едвардіан-ський салон з меблями, обтягнутими червоним плюшем, антикварним ігровим столом і бронзовими бюстами вісімнадцятого століття в нішах, оздоблених горіхом; їдальня з кленового дерева, яку прикрашали картини за мотивами
Ватто; басейн, джакузі і солярій, а ще італійська палуба для неофіційних вечер на кормовій частині.
Щоправда, про містера Дерека Томаса з Нової Зеландії дописувачі світської хроніки взагалі не писали. Він не згадувався в інформаційних матеріалах компанії «Айрон-бренд». Він не махав з палуби друзям на березі. Він не був присутній під час вечер і не розважав публіку своїми милими розмовами. Він був у місці, яке найбільше на яхті нагадувало винний погріб repa Майстера, — прикутий, з кляпом у роті він лежав у темряві і повній самотності, яку час від часу порушували майор Коркоран і його асистенти.