Екіпаж яхти складався з двадцяти осіб, включно з капітаном, помічником капітана, механіком, помічником механіка, двома шеф-кухарями — для гостей і для екіпажу — головною бортпровідницею і економкою, чотирма палубними матросами і завгоспом. На борту також перебувати пілоти гелікоптера і гідроплана. Ряди охоронців поповнили двоє аргентинців німецького походження, які прилетіли з Джед і Коркораном з Маямі, вони, як і яхта, яку вони охороняли, мали силу-силенну всілякого спорядження. Традиційне для цих країв піратство процвітало, тому корабельний арсенал дозволяв яхті вести тривалий вогневий бій у морі, стримувати атаку з повітря чи топити вороже судно. Зброя і снаряди зберігалися у носовій частині корабля, де охорона також мала своє приміщення із металевими водонепроникними дверима, які були додатково захищені ґратами. Може, Джонатана тримали там? Після трьох днів у відкритому морі безутішна Джед була у цьому переконана. Проте коли вона запитала про це Роупера, він вдав, що не почув її, а коли вона поставила те саме запитання Коркорану, він задер підборіддя і нахмурився.
— Люба, море штормить, — крізь стиснуті губи сказав Коркоран. — Моя тобі порада: тримай язик за зубами. Спи, їж і не висовуйся. Так краще для всіх. Але я тобі цього не казав.
Та зміна, яку вона ще раніше помітила у Коркорані, тепер була довершена. Його колишню млявість замінила щуряча прудкість. Він зрідка всміхався і віддавав різкі накази членам екіпажу чоловічої статі — і гарненьким, і простакуватим. На свій пліснявий смокінг він приколов цілий ряд медалей зі стрічками і видавав грандіозні монологи про світові проблеми, проте лише за відсутності Роупера, бо інакше той відразу наказав би йому стулити пельку.
День приїзду Джед в Антиґуа був найгіршим днем її життя. Звичайно, у неї і до того було безліч поганючих днів — цьому посприяло почуття провини, виплекане католицьким вихованням. Наприклад, був день, коли мати-наставниця залетіла в кімнату, де вона спала, і наказала їй пакувати речі — біля дверей її чекало таксі. Цього самого дня батько наказав їй сидіти у своїй кімнаті, коли він вислуховував настанови від священика щодо того, як впоратися з шістнадцятирічною незайманою розпусницею, яку впіймали на гарячому у сараї повністю голою і з сільським хлопцем, який безуспішно намагався позбавити її цноти. А ще був день у Гаммерсміті, коли двоє хлопців, з якими вона відмовилася переспати, напилися і вирішили діяти спільно: один її тримав, поки інший ґвалтував, а потім вони мінялися. А ще були аж надто шалені дні в Парижі, перед тим, як вона, переступивши через сплячі тіла, опинилася в обіймах Діккі Роупера. Проте день, коли вона ступила на борт «Сталевого паші» в Англійській гавані, Антиґуа, значно перевершив усі її попередні погані дні.
У літаку вона зуміла ігнорувати непрямі Коркоранові образи, занурившись у читання журналів.
В аеропорту Антиґуа він безцеремонно схопив її попід руку, а коли вона спробувала вирватися, він вчепився у неї, немов клешнями, у той час як двоє світловолосих охоронців йшли за нею назирці. У лімузині Коркоран зайняв переднє сидіння, а обабіч неї аж надто близько сіли охоронці. А коли вона заходила з трапу на палубу «Паші», всі троє стали навколо нею фалангою, щоб продемонструвати Роуперу — якщо він узагалі дивився, — що вони виконують наказ. Коли її під конвоєм довели до дверей каюти, вона була змушена чекати, поки Коркоран постукає.
— Хто там? — запитав зсередини Роупер.
— Міс Маршалл, шефе. Ціла і відносно неушкоджена.
— Корке, впусти її.
— З багажем, шефе, чи без?
— З багажем.
Вона зайшла всередину і побачила Роупера, який сидів за письмовим столом спиною до неї. Так він і просидів, не обертаючись, поки стюард позаносив її багаж і пішов. Він щось читав і робив примітки ручкою. Контракт чи щось таке. Вона чекала, поки він закінчить. Або відкладе його і обернеться до неї. Чи навіть встане. Але нічого цього він не зробив. Він дочитав сторінку до кінця, нашкрябав щось унизу, напевно, ініціали, перегорнув сторінку і продовжив читати. Це був товстий документ, надрукований на блакитному папері з червоною стрічкою і червоними берегами. До кінця документа залишалося ще чимало сторінок. «Він пише заповіт, — вирішила вона. — «А своїй колишній коханці Джед я залишаю дулю з маком...»
На ньому був синій шовковий халат з опущеним коміром і темно-червоним кантом. Зазвичай він одягав його перед любощами або одразу після них. Поки він читав, то час від часу ворушив плечима, нібито відчував, що вона милується ними. Він завжди пишався своїми плечима. Джед усе ще стояла. їх розділяла відстань у шість футів. На ній були джинси і короткий светр, на шиї — кілька золотих прикрас. Йому подобалося, коли вона носила золото. На підлозі лежав новісінький червоно-коричневий килим. Дуже дорогий, дуже м’який. Вони разом вибрали його, переглядали взірці, коли сиділи перед каміном на Кристалі. Джонатан тоді ще щось радив. Це вперше Джед побачила килим на підлозі.