Відпочинок. Де нам зайти в порт? Поплавати? Чи, може, зайнятися дайвінгом? Кого б нам навідати? Може, варто повечеряти на свіжому повітрі для різноманітності? Може, послати за тим-то і тим-то гелікоптер чи гідроплан? Чи відвезти того-то на берег? Гості на яхті постійно змінюються, усе залежить від попередньо домовленої тривалості їхнього перебування на борту. На кожному острові хтось виходить і хтось заходить, прибуває «свіжа кров», лунають нові банальності, новий підхід до Різдва: «Люба, я зовсім відхилилася від графіка зі своїми передріздвяними приготуваннями, я ще навіть не думала про подаруночки, хіба вам з Діккі не час уже одружитися, ви така солодка парочка?»
І Джед вертілася у колесі цього щоденного безумства, чекаючи на появу шпарини. Роуперові натяки на напилок у хлібині були небезпідставними. Вона переспала би зі всіма п’ятьма охоронцями, Ленгборном, і навіть Коркораном, якщо він цього забажає, тільки б опинитися поряд з Джонатаном.
А тим часом, поки вона чекала, усі ритуали її суворого дитинства і католицької школи — зціпи зуби і усміхайся — затисли її у принизливих обіймах. Коли вона їх дотримувалася, здавалося, що все відбувається не насправді, проте всі події розгорталися вчасно і розмірено. Вона була вдячна і за одне, і за інше, надія знайти шпарину все ще жевріла. Коли Керолайн Ленгборн починала щебетати їй про їхній з Сенді щасливий шлюб — бо ж розпутна нянька тепер була на безпечній відстані у Лондоні, — Джед замріяно усміхалася і казала: «Каро, люба, я так радію за вас обох. І за дітей, звичайно, також». Коли Керолайн додала, що вона, мабуть, наплела якихось геть несусвітніх вигадок про ділові угоди Діккі і Сенді, але тепер вона обговорила це все з Сенді і повинна визнати, що надзвичайно перебільшила — сама подумай, як можна у наші дні заробляти гроші і анітрохи не забруднити руки? Джед знову сказала, що рада це чути, і запевнила Керолайн, що вона нічогісінько не пригадує з тієї їхньої розмови, бо в неї в одне вухо залітає, з іншого вилітає, і слава Богу...
А вночі вона спала з Роупером і чекала, що знайде шпарину.
В його ліжку.
Одягаючись і роздягаючись у його присутності, сяючи його коштовностями і зачаровуючи його гостей.
Це зазвичай відбувалося на світанку, коли її воля, як воля людини, яка помирає, була найбільш ослабленою. Він обіймав її, і Джед з жахливою готовністю відповідала на його заклик, говорячи собі, що цим вона обеззброює Джонатанового гнобителя, приручає його, задобрює його, мириться з ним заради Джонатанового спасіння. І чекає на появу шпарини.
Ось що вона намагалася весь час отримати від Роупера в цій напруженій тиші після першого обміну «пострілами»: можливість перехитрувати його пильність. Бувало, вони сміялися разом через щось архіважливе, наприклад, зіпсовану оливку. Проте навіть під час їхніх пристрасних ночей у ліжку вони ніколи не згадували про те єдине, що їх зараз об’єднувало: Джонатана.
Можливо, Роупер теж чогось чекав? Оскільки Джед сама була в стані очікування, вона саме так і вважала. Чому тоді Коркоран стукає в двері в найбільш недоречний час, заглядає у кімнату, хитає головою, а потім зникає? У її нічних жахіттях саме Коркоран був катом Джонатана.
Тепер вона знає, де він. Роупер їй не сказав, бо для нього було потішною грою спостерігати, як Джед по крихтах збирає підказки і складає їх докупи. А тепер вона знає.
Спочатку вона звернула увагу на незвичне скупчення людей у носовій частині судна, на нижній палубі за гостьовими каютами: там крутилося багато людей і повітря було просякнуте тривогою. їй там нічого було робити. Ця частина яхти завжди була для неї оповита таємничістю. У часи своєї невинності вона якось чула, що про це місце говорили як про зону для охорони, а потім — як про медпункт. Це єдина частина судна, яка була ні для гостей, ні для членів екіпажу. І оскільки Джонатан не належав ні до одних, ні до інших, Джед дійшла висновку, що медпункт — найімовірніше місце його перебування. Джед навмисно крутилась на кухні і помітила таці з їжею, яку вона не замовляла, приготованою як для хворої людини. Таці виносили повними. Приносили назад — порожніми.
— Хтось захворів? — запитала вона Фріскі, зупинивши його на півдорозі.
Фріскі більше не поводиться з нею ввічливо, хоча й раніше це важко було назвати ввічливістю.