— Що зробив Роупер? — спитав Джонатан, несподівано відчувши, як його накриває хвиля гніву. — Окрім... Гаміда і всього такого.
— Важливо те, що він робить зараз.
— А якби він зараз зупинився. Скільки поганого він уже встиг накоїти?
Йому згадалося, як Роупер мимоволі черкнув своїм плечем об його. «Альтанка на вершині пагорба, з виглядом на море». Йому згадалася Джед: «Найкрасивіше місце на землі».
— Він грабує.
— Де? Кого?
— Всюди і всіх. Тільки-но якась угода запахне смаленим, наш аміго вже тут як тут, а Коркоран усюди за нього підписується. Його офіційний бізнес — це лише «Айронб-ренд»: ризиковані інвестиції капіталу, небезпечні оборудки з землею, мінерали, трактори, турбіни, сировинні товари, декілька цистерн, ну і трохи рейдерства. Офіси в найбільшій частині Нассау, розумні молоді чоловіки з новомодними стрижками клацають по клавіатурі. Це та частина бізнесу, успіхам якої не позаздриш і про яку ви вже і так читали.
— Боюся, що ні.
— Ну, вартувало б читнути. Минулорічні показники були достобіса хрінові, а цьогорічні будуть ще гірші. Акції впали від сто шістдесяти до сімдесяти, а три місяці тому він ризикнув поставити на платину — і ціна на неї якраз поперла вниз. Він не стурбований, він просто у відчаї. — Берр перевів подих і почав провадити далі. — Під вивіскою «Айронбренд» ховаються й інші його злодіяння. Класична п’ятірка Карибського басейну: відмивання грошей, золото, смарагди, деревина з тропіків, зброя і знову зброя. А ще липові фармацевтичні препарати, липові програми допомоги, липові мінеральні добрива — і на це все корумповані профільні міністерства дивляться крізь пальці. — Гнів у голосі Берра наростав, немов буря, яка повільно набирає обертів, але так і не розходиться, це й тривожило Джонатана найбільше. — Але зброя — це його перша любов. Він називає її іграшками. Якщо ви розсмакували владу, то без іграшок вам не обійтися. Ніколи не вірте балаканині, що це нібито просто ще один товар в індустрії обслуговування. Зброя — це наркота, і Роупер підсів не на жарт. Щоправда, проблемка в тому, що всі думали, нібито торгівля зброєю непідвладна економічним кризам. Та ба, не так сталося як гадалося. Іран-Ірак стали раєм для торговців зброєю і всі подумали, що так триватиме вічно. Але відтоді справи різко пішли вниз. Занадто багато виробників зброї на занадто малу кількість воєн. Тепер неприлаштованої зброї на ринку хоч греблю гати. Миру у світі стає все більше, а твердої валюти все менше. Наш Діккі трохи забруднив руки і у сербохорватському конфлікті, а як інакше: хорватам постачав зброю через Афіни, сербам — через Польщу. Щоправда, його з цієї гонитви за наживою витіснили — надто вже багато там було бажаючих. З Кубою і Південною Америкою не буде діла, там свою зброю виробляють. Ірландія і мізинця не варта, інакше він уже давно би впхав туди свого носа. А ось Перу він не оминув, постачає що треба хлопцям з комуністичної партії. Він намагався дотягнути свої загребущі руки і до півдня Філіппін, до мусульманських повстанців, але північні корейці його випередили, і я нюхом чую, що йому знову втруть носа.
— Але хто йому дозволяє? — злісно запитав Джонатан. Берр уперше за всю розмову здивувався. — До стобіса багато йому сходить з рук, особливо враховуючи, що йому в спину дихають такі люди, як ви.
Ще на якусь мить відповідь застрягла Берру в горлі. Точнісінько те саме питання і обурлива відповідь на нього крутилися в його голові, ще коли він виголошував свою промову. «Рівер-гауз дозволяє, — хотів вигукнути він. — Вайтголл дозволяє. Джеффрі Паркер і його друзяки з групи вивчення постачання дозволяють. Покровитель Ґудгью приставив телескоп впритул до двох своїх сліпих очей і теж йому дозволяє. Якщо його злоїбучі іграшки — британські, то йому дозволяють робити все, що заманеться».
Але доля була до нього прихильною — їх відволікли.
— Щоб я був тричі проклятий! — вигукнув він, хапаючи Джонатана за рукав. — Куди дивиться її тато?
Дівчина років сімнадцяти підкочувала штанку джинсів, її хлопець стояв і дивився. На її литках темніли плями, схожі на укуси комах. Вона ввела голку і навіть не здригнулася. Але Берр здригнувся замість неї. На нього накотилася хвиля відрази і він на деякий час замкнувся в собі, вони йшли, не мовивши і слова. Тим часом Джонатан на мить забув про Софі, а натомість згадав про Джед і про її довжелезні рожевуваті ніжки, які спускаються оздобленими сходами «Май-стерса», а також усмішку, яку вона йому подарувала, коли їхні погляди випадково зустрілися.