— Стопудово, Пате.
А потім вони обговорили всі можливі форс-мажори і всі «а якщо». На всі випадки був готовий план Б. А якщо у останній момент «Паша» не зайде на Гантерс-Айленд? А якщо яхта таки пришвартується біля острова, проте пасажири приймуть рішення повечеряти на борту? А якщо дорослі зійдуть на берег, а дітям накажуть залишатися на кораблі, наприклад, щоб покарати їх за якусь витівку?
— Молімося, — сказав Берр.
— Молімося, — погодився Стрельскі.
Але насправді вони аніскілечки не довірялися долі. Вони знали, що яхта «Паша» ще ніколи не пропливала повз Гантерс-Айленд, не скинувши там якір. Як і знали, що все буває вперше, тому вирішили підстрахуватися. їм було відомо, що у Діп-Бей були крамниці, де для пасажирів «Паша» передбачалися особливі умови покупок, і вони знали, що капітан судна нізащо не втратить шанс отримати свої відсотки від грошенят, які витратять його пасажири і в крамницях, і в ресторані «Мама Лоу». Так було завжди і так мало статися й тепер. А ще вони покладали неабиякі надії на Роуперову прихильність до Деніела. Протягом останніх тижнів Деніел мав декілька жалісливих телефонних розмов з татом про те, як же ж несолодко доводиться дитині, чиї батьки розійшлися. А ще він виокремив зупинку на Гантерс-Айленд як найочікуваніший момент усієї поїздки.
— Татку, цього року я таки дістану тих крабів з кошика, — сказав Деніел Роуперу якихось десять днів тому. — Вони мені більше не сняться. Матуся мною дуже задоволена.
Оскільки і Беррові, і Стрельскі свого часу доводилося вести подібні сумні розмови зі своїми дітьми, вони сподівалися, що, хоча Роупер і не з тих англійців, які ставили дітей на перше місце, проте він радше помре, ніж відмовить сину.
І вони таки мали рацію. Тому коли майор Коркоран зателефонував міс Амелії, щоб зарезервувати столик на терасі, Берр і Стрельскі мали б обійнятися від радості, але, як подейкували всі в команді, вони тепер і так цим постійно займалися.
Перші хвилі занепокоєння почали до них підкрадатися лише близько одинадцятої тридцять вечора того знаменного дня. Операція була запланована на 23:03, щойно почнуться крабові перегони. Пограбування, підйом на кухню і спуск до Ґуз-Нек на репетиціях ніколи не займали більше дванадцяти хвилин. Якого біса Майк і Джеррі досі не подали сигнал «місію виконано»?
Потім загорівся червоний сигнал тривоги. Стоячи зі схрещеними руками у центрі телекомунікаційної кімнати, Берр і Стрельскі прослуховували запис, на якому Коркоран швидко давав розпорядження капітану судна, пілоту яхтового гелікоптера, лікарні «Докторс-Госпітал» у Нассау, а потім і лікарю Рудольфу Марті, коли вони прибули у його дім на Віндермір-Кей. Коркоранів голос уже був своєрідним попередженням, бо він звучав як холодний і стриманий голос стрільця у ту мить, коли його обстрілюють шквальним вогнем:
— Лікарю Мартін, шеф чудово розуміє, що ви не займаєтесь невідкладною допомогою. Але череп і одна частина обличчя серйозно пошкоджені, і шеф гадає, що їх потрібно повністю відновити. А лікарні потрібен лікар, який передав би їм пацієнта. Шеф просив би вас уже бути в лікарні, коли він приїде, і він щедро оплатить ваші клопоти. Я можу йому передати, що ви погодилися?
Пошкоджені череп і одна частина обличчя? Потребує «відновлення»! Що в біса натворили ті Майк і Джеррі? Допоки вони отримали дзвінок з лікарні «Джексон-Меморіал Госпітал» у Маямі, Берр і Стрельскі вже були готові повбивати один одного. Вони стрімголов кинулися туди, прихопивши з собою Флінна як водія. Коли вони прибули на місце, Майк усе ще був в операційній. Джеррі, посірілий зі злості і все ще в синьому рятувальному жилеті, сидів у кімнаті для відвідувачів і курив сигарету за сигаретою.
— Той скурвий вилупок придавив Майка дверима, — сказав Джеррі.
— Джеррі, а що він зробив тобі? — запитав Флінн.
— Мені? Нічого.
— Amu що йому зробив?
— Поцілував його, підсвинка, в губки. Бляха муха, ну ти зовсім мудак?
У цю мить Флінн схопив Джеррі за барки і підняв зі стільця, немов якусь неслухняну дитину, і добряче вдарив по обличчю, а потім знову жбурнув у крісло, так само байдуже, як і підняв.