Фабіан повернувся і, низько схиливши голову, пішов до інструкторів. А я попрямував у клуб, де ми з Лілі випили ще по чарці бренді.
20
Коли я повернувся в готель, портьє переказав мені, що містер Фабіан чекає на мене в своєму номері. Ми доволі довго просиділи з Лілі у ресторані і добряче випили. Смерть заохочує до застілля.
Розлучилися ми з нею біля перукарні.
— Не бачу потреби псувати собі цей вечір, — сказала вона.
Пообідавши, ми спустилися з гори підйомником. Їхати на лижах після того, що сталося, було б блюзнірством. Жоден з нас не згадував про Юніс.
— Які були останні слова, що ви їх сказали тому чоловікові? — спитала Лілі, поки ми повільно спускалися в долину.
— Забирайтеся геть, — повторив я.
Вона кивнула головою.
— Так, я теж пригадала. Привітались і розпрощались. — Вона обвела рукою засніжені гори. Десь високо в небі над нами ширяв орел. — Люди помирають і в гірших місцях. І чують на прощання гірші слова. Якби в світі існувала справедливість, він мав би позбавити свою дружину спадщини.
— Я впевнений, що він цього не зробив.
— Я сказала: «Якби у світі існувала справедливість».
— А ваш чоловік теж мав би позбавити вас спадщини?
— Не будьте таким типовим американцем, — сказала вона.
Ми замовкли.
По дорозі до готелю я зайшов у магазин і купив собі пальто. Нехай Діді Уейлс згадує мене на здоров'я. А пальто — не така вже й велика ціна за її відсутність.
Коли я зайшов у номер Фабіана й Лілі, той саме пакував речі. Майлз не звик подорожувати порожнем. У двох кімнатах стояли чотири великі валізи. Як завжди, скрізь були розкидані газети, розгорнуті на фінансових сторінках. Фабіан укладав речі швидко і охайно: в одну валізу — взуття, у другу — сорочки, складені акуратними стосиками.
— Я повезу небіжчика на батьківщину, — повідомив він. — Це — найбільше, чим я можу йому допомогти. Як ви гадаєте?
— Я цілковито з вами згодний.
— Ви мали рацію, — сказав Фабіан. — Наша розписка лежала в лівій кишені. Усі формальності з перевезенням тіла будуть закінчені до вечора. Швейцарці не баряться, коли треба відправити додому мертвого іноземця, йому було всього п'ятдесят два роки. Він забагато метушився. Я подзвонив його дружині. Вона мужньо знесла цей удар. Завтра вона зустрічатиме мене й труну в аеропорту Кеннеді. Вона вже розпочала підготовку до похорону. До речі, ви не знаєте, де Лілі?
— Пішла зробити зачіску.
— Незворушна жінка. За це вона мені й подобається. — Він зняв телефонну трубку і попросив з'єднати його з перукарнею. Чекаючи на відповідь, спитав мене: — Ви зможете завезти нас завтра в Женеву?
— Якщо поліція випустить мене з міста, — нагадав я. — Мій паспорт і досі у них.
— Ах, так, — похопився Фабіан. — Мало не забув. — Він дістав з кишені паспорт і поклав його на стіл. — Ось ваш документ.
— Як вам пощастило його забрати? — спитав я. Хоча, по правді, мене це чомусь не здивувало. З одного боку, я вже звик до його опікувань, з другого — не відчував за собою провини.
— Коли я повернувся до готелю, мені віддав його помічник адміністратора, — пояснив Фабіан. — Кольє знайшлося.
— Хто ж його вкрав?
— Ніхто. Дама заховала його в лижний черевик і забула, де поклала. А її чоловік сьогодні вдень його знайшов. Помічник адміністратора заніс вам у номер письмове вибачення. На вас чекає також розкішний букет квітів і кілька пляшок шампанського... Алло! Алло! — закричав він у трубку. — Покличте, будь ласка, леді Еббот. — Потім обернувся до мене. — Ви нічого не маєте проти, якщо залишитесь на деякий час самі?
— Одверто кажучи, я нічого так гаряче не бажаю.
Від здивування у Фабіана брови поповзли угору.
— Тобто... — почав був він.
— У мене таке відчуття, ніби я вже кілька тижнів беру участь у марафоні, — признався я. — Мені треба відпочити.
— А мені здавалося, що ви непогано розважаєтесь. — У його голосі пролунав докір.
— Кожна людина має право на свою думку, — зауважив я.
— Лілі, — сказав Фабіан у трубку. — Я повинен завтра вилетіти до Америки. На два-три тижні. Хочеш поїхати зі мною? —. Він хвилину слухав, потім усміхнувся. — Моя люба дівчинка! Тоді швидше повертайся, щоб устигла зібратися. — Він поклав трубку. — Вона дуже любить Нью-Йорк. Ми зупинимось у «Сент-Реджісі». Я кажу вам це на той випадок, якщо ви схочете нас розшукати.
— Як же ви обійдетесь без звичної розкоші?