— Дуг,— сказав він.— Я хочу познайомити тебе з моєю нареченою. Мадлен, це мій брат.
Ми з жінкою потисли одне одному руки.
— Хенк багато мені розповідав про вас,— мовила Мадлен. У неї був приємний низький голос.
Я сів проти них і відзначив, що на столі зовсім не було спиртного.
— Мадлен ніколи раніше тут не була,— пояснив Хенк.— І тому забажала поїхати зі мною.
— Я дуже хотіла познайомитися з вами,— сказала Мадлен, пильно дивлячись на мене. У неї були великі сірі очі з блакитним відтінком.
— За це треба випити. Офіціанте!.. — гукнув я.
— Дякую, тільки не для нас,— зупинив мене Хенк.— Я більше не п'ю.— Він промовив це з викликом, ніби чекав моїх коментарів. Але я змовчав.
— Я справді тут ніколи не була,— потвердила Мадлен.
— Що ж, у такому разі пити не будемо,— сказав я офіціантові.
— А що замовимо? — спитав Генрі.— У нас не дуже багато часу.
Мадлен підвелась, і ми з Генрі також встали.
— На жаль, панове, я не зможу з вами пообідати,— мовила вона.— Я знаю, вам є про що поговорити. А я трохи прогуляюсь, огляну це гарненьке містечко і повернуся випити з вами кави.
— Не загубися,— сказав Генрі.
— Ні в якому разі,— засміялася вона.
Генрі провів її якимсь дивним напруженим поглядом. Мадлен мала стрункі ноги й ладну поставу, і її хода була гордовита, але водночас і чуттєва. Генрі затамував подих, ніби взагалі забув, що треба дихати.
— Боже мій,— порушив я мовчанку,— що все це означає?
— Як вона тобі? — спитав він, сідаючи.
— Дуже приємна дівчина,— впевнено сказав я. Я говорив це не для того, щоб полестити йому.— Ну, а тепер поясни.
— Я збираюсь розлучитися зі своєю дружиною.
Я кивнув головою.
— А де твої окуляри?
Хенк засміявся.
— У мене тепер контактні лінзи,— пояснив він.— Твій приятель, Фабіан, напровадив мене куди треба. Передай йому при нагоді мої вітання.
— Ти можеш зробити це сам. Я щойно бачився з ним.
— Я б радо це зробив. Але мені треба о четвертій бути в Нью-Йорку.
— А що ти робиш у Нью-Йорку? — Я чомусь не уявляв собі брата ніде, крім Скрантона.
— Я там живу,— відповів Генрі.— Мадлен має в місті своє помешкання. А наша фірма переїхала в Оранджберг. З Нью-Йорка туди їхати всього півгодини.
Підійшов офіціант. Генрі замовив салат з креветок та біфштекси. Його апетит покращав так само, як і його зовнішність.
— Я дуже радий, Генрі, що ти приїхав сюди, щоб побачитися зі мною,— сказав я.— Але навіщо такий поспіх? Чому ти повинен був приїхати саме сьогодні?
— Тому що після обіду юристи мають засвідчити остаточний контракт,— пояснив він.— Ми працювали над ним три місяці і нарешті врахували все. Тепер і комар носа не підточить. Ти ж знаєш цих законників.
— Про що ти говориш? — перепитав я.— Який контракт?
— Я не хотів турбувати тебе до того, як усе стане на свої місця,— сказав він.— Сподіваюсь, ти на мене не гніваєшся?
— Ні в якому разі! Але ти все-таки поясни...
— Я казав тобі, що та справа видалась мені перспективною?
— Так.— Я мимоволі подумав, що слово «перспективний» в його устах пролунало тоді для мене як синонім слова «поразка».
— Виявилося, що все набагато краще, ніж я сподівався.— Він замовк, чекаючи, поки офіціант розставить закуску. — Краще, ніж ми могли мріяти. Уже тепер на нашому заводі працює понад сто чоловік.— Він з насолодою взявся до їжі.— Але нам треба негайно розширити виробництво. Поки що наші акції ще не йдуть на жодній біржі, але ціна їх весь час зростає. Півдюжини компаній уже виявили бажання придбати їх. Найбільша з них — «Норзерн Індастріз». Це велетенське об'єднання. Ти, напевно, чув про нього?
— Ні,— заперечив я.— На жаль, ні.
Хенк осудливо поглянув на мене, ніби він був учителем, а я — учнем, що не виконав домашнього завдання.— Отже, це велетенська фірма,— повторив він.— Можеш мені повірити. І вони хочуть встановити з нами зв'язки. Вони пропонують нам, тобто нашій компанії, півмільйона доларів.— Хенк відкинувся назад, щоб оцінити, яке враження справили на мене його слова.— Тебе ця сума не вражає?..
— Звичайно, вражає.
— Гроші ми одержимо протягом кількох місяців,— вів далі Генрі, смакуючи креветок.— До того ж ми — ті два хлопці і я — лишили в себе контрольний пакет акцій і будемо тримати їх ще років п'ять; нарешті ми втричі збільшили свою заробітну платню, а ще ж треба врахувати право опціону. Ти, звичайно, теж матимеш право опціону...
Шкода, що зі мною не було Фабіана. Він дістав би від цієї розмови справжню насолоду.