Офіціант приніс гаряче, і Генрі став наминати біфштекс із смаженою картоплею, заїдаючи шматком білого хліба, щедро намащеного маслом. Думаю, він тепер не скоро повернеться до своїх дієтичних страв.
— От і полічи, Дугласе,— насилу промовив Хенк з повним ротом,— ти вклав у це діло двадцять п'ять тисяч доларів. Третя частина капіталу дасть тридцять три проценти від півмільйона доларів. Це становить сто шістдесят шість тисяч. Твої дві третини від цієї суми становитимуть...
— Я й сам умію рахувати,— урвав я його.
— І все це без опціону,— наголосив Генрі, не забуваючи їсти. Від збудження, а може, від їжі він розшарівся, і на чолі в нього виступили крапельки поту.
Я кивнув.
— Так, виходить непогано.
— Я обіцяв тобі, що ти не пошкодуєш,— нагадав він твердо.
— Еге ж.
— Чужі гроші нам більше не потрібні,— сказав Генрі. Він скінчив їсти і, відклавши ніж з виделкою, пильно подивився на мене. Його очі з контактними лінзами здавалися глибокими й чистими. Маленькі червоні рівчачки на переніссі зникли.— Дуг, ти врятував мене від загибелі,— мовив він стиха.— Я ніколи не зможу віддячити тобі і тому не буду навіть пробувати.
— І не треба,— заспокоїв його я.
— А як твої справи? — спитав він.— Усе гаразд?
— Краще не буває.
— У тебе добрий вигляд, хлопчику.
— У тебе теж,— мовив я.
— Отже...— Він з тривогою засовався на стільці.— Рішення за тобою. Так чи ні?
— Так,— погодився я.— Звичайно, що так.
Генрі широко всміхнувся і знову взявся до їжі. Ум'явши біфштекс, він замовив на третє пиріг з чорницями.
— Якщо ти збираєшся й далі так їсти,— зауважив я,— тобі доведеться вдатись до спорту.
— А я знов граю в теніс.
— Тоді приїзди колись до нас, пограємо разом,— запропонував я.— У цій частині острова багато прекрасних кортів.
— Чудово. До того ж я хотів би познайомитися з твоєю дружиною.
— В будь-який час.— Зненацька я розреготався. Він підозріливо поглянув на мене.
— Чого ти смієшся?
— Коли ти мені сьогодні подзвонив, я вирішив, що дам тобі ще десять тисяч і ні цента більше.
Спочатку він образився. Але потім теж став сміятися. Так ми й реготали, аж заходились, коли до ресторану повернулася Мадлен, щоб випити з нами кави.
— Що сталося? — спитала вона, сідаючи.
— Сімейна таємниця,— відповів я.— Усе залишиться між двома братами.
— Генрі однаково розповість мені пізніше,— сказала вона.— Він усе мені розповідає. Правда, Генрі?
— Правда.— Він взяв її руку і ніжно поцілував. Ніколи раніше він не демонстрував своїх почуттів, але й це змінилося так само, як його очі, зуби і апетит. Якщо новий вираз братового обличчя з'явився внаслідок моєї крадіжки ста тисяч доларів у мерця, я ладний був би ще десять разів пограбувати десятьох небіжчиків.
Я провів їх до машини, і Мадлен лишила мені свою адресу.
— Ви повинні приїхати до нас у гості,— запросила вона.
— Добре,— пообіцяв я. Але ніхто з нас не знав, як скоро це може статися.
Як і запевняв Фабіан, виставка мала великий успіх. На автомобільній стоянці водночас збиралося до шістдесяти машин. Люди заходили й виходили, але в залі весь час було повно. Наше шампанське мало великий попит, але й про живопис ніхто не забував. Уривки розмов, які я чув, вселяли в нас оптимізм.
— Усе йде, як по маслу,— прошепотів мені Фабіан, коли ми вдвох опинилися на якусь мить біля столу з шампанським. Критика з «Таймс» я не бачив, але Фабіан сказав, що йому сподобався вираз обличчя журналіста.
До вечора Дора наліпила червоні стрічки ще на чотири великі картини і шість маленьких.
— Феноменально! — вигукнув Фабіан, проходячи повз мене.— До того ж багато хто з гостей обіцяв завітати до нас і вдруге. Шкода, що Лілі не змогла приїхати. Їй тут дуже сподобалося б. Вона так полюбляє вечірки.— Я помітив, що в Фабіана трохи заплітається язик. Він нічого не їв за цілий день і весь час тримав у руці склянку. Ніколи раніше я не бачив його напідпитку. Я взагалі не уявляв собі, що він може бути напідпитку.
Евелін виглядала трохи розгубленою. Серед гостей були діячі театру й кіно, а також кілька відомих письменників, з якими вона не була знайома. У Вашінгтоні серед дипломатів та державних діячів вона б ніколи не знітилась, але тут ледве розтуляла вуста, коли говорила з автором книги, якою захоплювалась, або з акторкою, чия гра її вразила. Несподівана зніяковілість Евелін мені була до вподоби.
— Твій приятель Майлз,— зауважила вона, похитуючи головою,— знає всіх на світі.