В роки маккартизму й «холодної війни» Ірвін Шоу переживає творчу кризу, типову в той час для багатьох радикальних інтелігентів. Ця криза позначилась на його романі «Стривожена атмосфера» (1950), в якому проблеми того часу змальовано вельми суперечливо. На початку 50-х років Шоу залишив США, як багато інших діячів американської культури, й оселився в Швейцарії. Відтоді він видав багато романів, але більшість із них своїми ідейно-художніми якостями не виходили за рівень професійно написаної, але пересічної белетристики. Значно яскравішими й цікавішими від деяких великих творів Шоу виявились його новели. Деякі з них видавались у російському перекладі, зокрема в збірці «Сонячні береги річки Лети». Новела, що дала назву збірці, ввійшла в антологію «Американська новела» (в-во «Дніпро», 1976).
Безумовним творчим злетом Шоу був роман «Вечір у Візантії» (друкувався російською мовою в журналі «Иностранная литература» у 1975 р.). Радянські критики відзначали похмурість, навіть трагічність цього твору, гостро передане відчуття занепаду «вечора», що опустився над «Візантією», — буржуазним світом. Радянський американіст О. Звєрєв звернув увагу на те, що письменник порушує справді складні проблеми сучасного буржуазного світу, зокрема, прояви лівацько-анархістського молодіжного бунту в провідних країнах Заходу. Як зазначає критик. Шоу бачить у лівацьких виступах, у поведінці деяких діячів сучасної культури Заходу «оргіастичні, карнавальні риси», що є симптомом загального загнивання, розпаду буржуазного світу в цілому. Не можна не погодитися з думкою критика, що роман, як і багато інших творів, Ірвіна Шоу,— «це історія одного невдалого життя, але за особистою невдачею стоїть доба, виникав образ часу».
Роман «Нічний черговий» (1976), по суті, багато в чому продовжує тему «Вечора у Візантії», якщо розглядати її узагальнено, як розкриття занепаду буржуазного світу в усіх його формах. Але манера, в якій написаний «Нічний черговий», зовсім інша. «Вечір у Візантії» — твір серйозний, з нальотом елегійного суму, зроблений у хемінгуеївському ключі. А в «Нічному черговому» подається авантюрна історія з шаржованими, карикатурними характерами й сценами, водевільними або гротескними, майже фантастичними ситуаціями, написана в легкому, іронічному тоні. Окремі сторінки звучать, як пародійна стилізація під Хемінгуея або Грема Гріна.
З погляду жанру роман «Нічний черговий» можна було б визначити, очевидно, як сучасну пікареску. Пікарескний, або побутово-авантюрний, роман має дуже давню історію. Він виник і усталився як один із перших різновидів романного жанру. Пікареска завжди динамічна, сповнена руху. І це передовсім рух сюжету, а не розвиток характеру. Герой чи герої рухаються з волі сил, що стоять над ними,— долі, фатуму, обставин тощо — від однієї пригоди до іншої. Ці пригоди можуть бути веселими або небезпечними. Вони розвиваються стрімко, не залишаючи часу на глибокі роздуми та переживання ані герою, ані читачеві. Усі пригоди найчастіше закінчуються щасливо, хоч іноді героєві доводиться проходити через важкі випробування. Найкращі зразки пікарескних романів минулого мали важливу позитивну рису — в них поставала панорама світу, в якому живе й діє авантюрний герой. Інколи ця картина була справді вражаючою, гостро критичною, ставала актом звинувачення несправедливому соціально-політичному ладу, як у класичних «Симпліцисімусі» Гріммельсгаузена або в «Кульгавому бісі» Лесажа. Елементи пікарески властиві багатьом інших різновидам роману й повісті, наприклад, таким всесвітньовідомим творам, як «Дон Кіхот» чи «Кандід».
Героїв пікарескного роману можна поділити (звичайно, грубо узагальнюючи) на два основні типи: активний рицар плаща і шпаги, сміливий, зухвалий, який обдурює або легко перемагає своїх численних супротивників, заволодіває гаманцями з золотом і домагається прихильності в жінок. Другий тип — це наївний простак, який увесь час через свою чесність і простодушність потрапляє в складні, смішні чи небезпечні ситуації, з яких виплутується саме завдяки своїй простодушності. Його рятують щасливі збіги обставин, неймовірна випадковість.
Не вдаючись у глибший і детальніший аналіз усіх особливостей пікарескного роману, ми називаємо тут лише ті, які безумовно можемо знайти в «Нічному черговому» Ірвіна Шоу. Взяти хоч би Дугласа Граймса, досить пасивного, доброчесного героя, якого примхи долі жбурляють з однієї загадкової, небезпечної чи пікантної ситуації в іншу, або Фабіана Майлза, що вирізняється розумом, спритністю, діловитістю, готовністю ризикувати.