— І ти теж робиш?
— Любий, ти наче жартуєш? Звичайно, роблю. Я — доросла жінка. Чи, може, ти думаєш, коли я ходитиму в свою контору ще сто років, це матиме якесь значення для тебе, або для «Дженерал Моторз», або для ООН, або для чийогось улюбленого песика? Я просто граю в цю гру, любий, і розважаюся, як і всі інші, оскільки це місто — найбільше годиться для подібних розваг. Утім є одна річ, в яку я ще вірю. Я справді вірю в те, що, якби кожна людина, починаючи Президентом і кінчаючи двірником, мала змогу діяти згідно зі своїми переконаннями хоча б два тижні на рік, Америка стала б наймогутнішою країною світу.
Я вже допив своє віскі і відчував непереборне бажання заснути. В усякому разі я ледве стримував позіхання.
— О, — сказала вона, — я тебе стомлюю.
— Зовсім ні, — заперечив я щиро. — Але хіба ти сама не втомилася?
— Анітрохи, — вона поставила свою склянку, вислизнула з халата і лягла поруч зі мною. — Секс мене тільки бадьорить. Але, на жаль, завтра треба рано вставати, а мені не хотілося б, щоб кожна нікчема в конторі відразу збагнула з мого вигляду, що я цілу ніч розважалася з коханцем. — Вона пригорнула мене й поцілувала у вухо. — На добраніч, Граймсе. Як повернешся, звичайно, зателефонуй мені.
Коли я прокинувся, було близько десятої, і я лежав сам. Штори пропускали сонячне світло, і це свідчило, що день буде чудовий. На туалетному столику, де вона вчора поклала мій гаманець, лежала записка: «Дорогий гостю! Пішла на роботу. Ви спали, як дитина, і совість не дозволила мені Вас збудити. Я щаслива, що зустріла такий доказ чистого сумління в нашому зіпсованому світі. Бритва і мильний крем — в аптечці, апельсиновий сік — у холодильнику, кава — на плиті. Добрий слуга виправдовує платню. Сподіваюся, Ви все-таки знайдете свого приятеля. Е. К.»
Я посміхнувся останньому реченню й пішов у ванну поголитися і прийняти душ! Холодна вода збудила мене остаточно, і я відчув себе веселим і бадьорим. Більше того, навіть задоволеним собою. Я пильно придивився до себе у дзеркалі. Колір мого обличчя помітно покращав.
У вітальні я відчув запах смаженого бекону і, прочинивши двері на кухню, побачив молоду жінку, що сиділа за столом, читала газету і жувала тост.
— Привіт, — сказала вона, підводячи голову. — А я вже думала, що ви спатимете цілий день.
— Вибачте... — пробелькотів я знічено. — Я не хотів вам заважати.
— А ви мені й не заважаєте. — Вона встала, відкрила холодильник і дістала звідти апельсиновий сік. — Це вам Евелін залишила. Вас, напевно, мучить спрага? — Вона не пояснила, чому так думає, а натомість спитала: — Хочете яєчню з беконом?
— Мені незручно вас турбувати.
— Які там турботи. Сніданок теж входить у програму. — Вона взяла з відкритої пачки три шматки бекону і поклала їх на сковороду до тих, що вже смажилися. У брюках, светрі і з шарфом на голові, жінка здавалася високою і стрункою.— Засмажувати сильно?
— Як для себе.
— Тоді сильно.— Вона поклала на другу сковороду грудочку масла і розбила чотири яєчка. Її рухи були спритні і впевнені.— Мене звуть Бренда Моріссі,— відрекомендувалася жінка.— Ми мешкаємо разом з Евелін. Вона нічого не казала вам про мене?
— Не пригадую,— відповів я, попиваючи охолоджений сік.
— Певно, Евелін була надто заклопотана,— зробила категоричний висновок жінка. Вона налила дві чашечки кави, кивнула на вершки і цукор.— Сідайте. Ви нікуди не поспішаєте?
— Ні,— я сів.
— Я теж. Я завідую картинною галереєю. Але ніхто не цікавиться живописом до одинадцятої ранку. Для такої дівчини, як я, це не робота, а мрія. Евелін не сказала мені, як вас звуть.
Я назвався.
— А ви давно знайомі з Евелін? — запитала вона, стоячи біля плити. Однією рукою вона струшувала сковороду з яєчнею, другою кидала скибки хліба в тостер.
— Чесно кажучи,— признався я трохи засоромлено,— ми познайомилися тільки вчора ввечері.
Вона стиха засміялася.
— Ох, цей Вашінгтон! Тут збирають голоси де тільки можна. І як тільки можна. Що ж, це, напевно, найкращий спосіб. Мила Евелін,— сказала вона незлобливо.— Я чула, як ви тут розважалися.
Я відчув, що зашарівся.
— Мені й на думку не спало, що в домі є ще хтось.
— Дарма. Я вже давно збираюся купити собі затички у вуха і кожного разу забуваю.— Вона вивернула яєчню на тарілки, зверху поклала шматочки бекону. Підсіла до маленького столика, за яким сидів я і втупилася в мене своїми чистими зеленавими очима. Губною помадою вона не користувалася, вуста її були блідо-рожевого кольору, щоки трохи розшарілися від гарячої плити. Обличчя в неї було довгасте з правильними рисами, шарф на голові надавав їй дещо суворого вигляду.— Евелін ніколи не криється зі своїми розвагами,— промовила вона, відрізала шматок бекону і, взявши рукою, почала їсти.— Мені доводиться закликати на поміч всю свою дівочу стриманість, щоб перешкодити собі зайти і розділити веселощі.