Коли Евелін Коутс заговорила про уотергейтську справу і сказала, що у нашого президента ще будуть серйозні неприємності, фейлетоніст заперечив:
— Дурниці. Він занадто спритний для цього. Скандал просто замнуть. Спом'янете моє слово. Якби до травня ви з ким-небудь заговорили про це, вас би спитали: «Уотергейт? Що це таке?» А тепер, — провадив фейлетоніст своїм густим, добре поставленим голосом людини, звиклої до того, що її вислуховують, — я скажу вам: ми спостерігаємо відкритий поворот до фашизму.
Промовляючи це, він жував сендвіч з біфштексом і запивав його шотландським віскі.
— Твердолобі готують грунт. Я не здивуюсь, якщо одного чудового ранку ми прокинемось і побачимо, що по Пенсільванія-авеню їдуть танки, а на дахах будинків встановлені кулемети.
Цього в тих його статтях, які я читав, не було. Приїздіть у Вашінгтон і ви одержите з першоджерел жахливу, але достовірну інформацію.
Юриста, здавалося, все це не тривожило. Він був лагідний і незворушний, як спритний агент якоїсь торгової фірми.
— Можливо, це не така вже й погана ідея,— сказав він.— Наша преса дуже безвідповідальна. Вона програла нашу війну в Азії. Вона настроює громадськість проти президента, віце-президента, викликає до них зневагу, все більше і більше ускладнює управління країною. Можливо, прихід до влади на кілька років твердолобих, як ви їх називаєте, був би найбільш корисною подією в історії країни за останнє століття.
— Оце так Джек, — вигукнула місіс Коутс. — Справжній фанатик. Голос Пентагону. Якась чортівня, та й годі!
— Якби ви бачили, що проходить через мої руки день у день, ви б не називали це чортівнею.
— Містере Граймс, — вона повернулась до мене з легкою холодною посмішкою на вустах. — Ви не маєте ніякого відношення до цієї вашінгтонської плутанини. Зараз ви представляєте тут щиру, незіпсовану громадськість. Давайте прислухаємось до мудрості мас...
— Евелін, — застережливо проказав Хейл. Я чекав, що він скаже: «Не забувайте, він наш гість». Але він залишив це на розсуд Евелін.
Я поглянув на неї, роздратований її глузуванням, відчуваючи, що вона з якихось не зовсім невинних, одній їй відомих причин перевіряє мене.
— Щирий, незіпсований представник американської громадськості, — сказав я, — вважає, що все це — безглузда балаканина. — Я згадав, як вона, сидячи зі склянкою в руці на краю великого м'якого ліжка в напівосвітленій кімнаті, заявила мені, голому, що всі в Вашінгтоні — актори.— Усі ви — люди несерйозні,— провадив я далі.— І все для вас — просто гра. А для мене, щирого, незіпсованого і т. д. і т. п., це не гра, а життя і смерть, і податки, і багато інших речей, які для вас — щось на зразок змагання за приз. Ви залежите одне від одного у створенні власної думки, як бейсбольна команда залежить від своїх суперників у виборі кольору спортивної форми. Інакше ніхто не зможе зрозуміти, хто ж переможець у даній лізі. Але врешті-решт усі ви граєте в одні ворота.— Я казав і не вірив, що все це виходить з моїх вуст. Ніколи раніше я не знав, що так думаю. — Якщо ви перейдете в іншу команду, ви просто знімете стару форму, одягнете нову і спробуєте набити ціну своїм спортивним здібностям, щоб наступного року попросити надбавки до платні.
— Граймсе, дозвольте поставити вам запитання, — привітно озвався юрист. — Ви голосували під час останніх виборів?
— Так, — відповів я. — Мене обдурили. На перших сторінках газети друкували спортивні репортажі. Я більше не збираюся голосувати. Це заняття не гідне дорослої людини. — Я не сказав їм, що сподіваюся бути під час наступних виборів там, де в мене не буде можливості голосувати.
— Друзі, даруйте мені,— підскочила Евелін Коутс.— Я не знала, що ввела в наше коло доморослого філософа на політичні теми.
— Я не можу бути цілком проти того, що він сказав, — промовив юрист. — Одначе я не розумію, чому погано бути вірним своїй команді. Звичайно, коли вона виграє, — він стиха посміхнувся власному дотепу.