У Курі, що на півдорозі від Цюріха, мені треба було перейти на вузькоколійну залізницю, яка веде вгору до Енгандінського національного парку. Я зайшов у вагон першого класу, знайшов вільне купе, зняв плащ і поставив свої валізи в ящик під сидінням.
Атмосфера в цьому поїзді помітно відрізнялася від спокою і діловитості цюріхського експреса, де поважні череваті типи читали фінансові сторінки «Цюріхер цайтунг». В іграшкових на вигляд вагончиках, що котилися до альпійських курортів, було багато молоді, вдягненої переважно у спортивний одяг, і гарних вишуканих жінок у дорогому хутрі з відповідним ескортом. Тут панував дух веселого відпочинку, який я не мав настрою розділяти. Я відчував себе скривдженим, хотів лишитися наодинці зі своїми думками, і мріяв, щоб ніхто не турбував мене в моєму купе. Тому й зробив недемократичний жест — зачинив двері, щоб ніяка компанія не могла увірватись до мене. Але перед самим відходом поїзда якийсь чоловік штовхнув двері і чемно запитав по-англійському:
— Вибачте, сер, ці місця зайняті?
— Не думаю, — відповів я якомога непривітніше.
— Люба,— покликав чоловік когось із коридора.— Іди сюди.— В купе ввійшла гарненька блондиночка в леопардовій шубі і такому ж капелюшку, значно молодша від свого супутника. Я з жалем подумав про бідолашних тварин, яким погрожує повне винищення. В руках вона мала гарненьку шкіряну шкатулку для коштовностей. Від неї війнуло мускусними парфумами. На руці жінки біля обручки красувався великий діамантовий перстень. Якби світ був справедливіше влаштований, зараз у радіусі десяти кварталів від вокзалу мав би відбутися бунт носильників та інших робітників. Але в Швейцарії таке неможливе.
У чоловіка не було ніякого багажу, лише кілька журналів і номер «Інтернейшнл геральд трібюн» під пахвою. Він кинув газету і журнали на сидіння проти мене і допоміг жінці зняти шубу. Вішаючи її, жінка випадково зачепила полою моє обличчя, і я знову вдихнув сильний запах парфумів.
— О,— защебетала жінка,— вибачте, будь ласка.
Я похмуро посміхнувся, стримуючись, щоб не почухати ніс.
— Це навіть приємно,— відважив я комплімент.
Винагородою була її посмішка.
Чоловік зняв замшеве пальто і зелений тірольський капелюх з маленькою пір'їнкою збоку, залишивши на шиї фуляровий шарф. Умостившись, він дістав коробку з сигарами.
— Білле,— ображено мовила жінка.
— Я на відпочинку, люба. Дозволь мені порозкошувати. — Білл відкрив коробку.
— Ви не проти, якщо мій чоловік закурить? — спитала жінка.
— Звичайно, ні.
Чоловік простягнув мені сигари.
— Дозвольте запропонувати?
— Дякую. Я не курю, — збрехав я.
Він дістав маленький блискучий ножичок і обрізав кінчик сигари. У нього були грубі, наманікюрені пальці, які цілком пасували до його червоного м'ясистого обличчя з невеличкими синіми очицями і важким підборіддям. Я б не хотів працювати у нього або бути його сином, йому було за сорок.
— Справжня «Гавана»,— повідомив він.— Удома її майже не знайдеш. А швейцарці, хвала господу, додержують нейтралітет щодо Кастро. — Він запалив від тоненької золотої запальнички і відкинувся назад, з насолодою попахкуючи сигарою. Я похмуро дивився у вікно на засніжені простори. Я теж думав, що їду відпочивати.
Поїзд ускочив у тунель, і в купе запала цілковита темрява. Мені схотілося, щоб цей тунель ніколи не кінчався. Відчуваючи жаль до самого себе, я згадав ночі в «Св. Августіні» і подумав, що темрява — частина мене самого.
Коли ми вискочили з тунелю, то опинилися на яскравому сонячному світлі. Ми вибралися з сірої хмари; що висіла над швейцарською долиною. Сонце було чимось нестерпним для мене. Чоловік навпроти мене дрімав, загасивши сигару й закинувши назад голову. Його дружина захоплено переглядала комікси у газеті. Вираз її обличчя з напіврозкритими вустами і по-дитячому сяючими очима Під леопардовим капелюшком був доволі визивний. То це і є те, що мали купити для мене гроші?
Вона відчула, що я її розглядаю, підвела очі і кокетливо захихотіла.
— Ніколи не вгадаю, що станеться далі в цих коміксах. Я завжди боюся, що в наступному номері Кірбі уб'ють.
Я безглуздо посміхнувся, глянувши на діамант у неї на пальці, зароблений,— я не сумнівався,— чесним подружнім життям.
— Я десь уже бачила вас, — сказала вона. — Правда?
— Можливо,— відповів я стримано.