Коли я сказав клерку за столиком адміністратора, що не замовляв номера заздалегідь, його обличчя набрало холодного виразу працівника модного готелю в сезон відпусток, коли «вільних місць немає». Він умить розгадав, хто я є насправді.
— Боюся, сер,— почав він,— що...
— Це мій друг — втрутився, підходячи до нас, містер Слоун.— Поселіть його, будь ласка.
Клерк подивився у книгу і сказав:
— От хіба що номер на двох... Я можу..
— Я згоден,— поквапився я з відповіддю.
— Скільки ви пробудете у нас, містере Граймс? — запитав клерк.
Тепер я завагався. Хто знає, чи надовго вистачить мені п'яти тисяч у такому місці?
— Тиждень,— твердо відповів я і вирішив: не буду вранці пити помаранчового соку.
До ліфта ми рушили всі разом. Мені дали кімнату поруч з номером Слоунів. Для мене було б зручніше, якби стіни тут були тонші або якби я мав якісь знання з радіоелектроніки.
У моїй просторій кімнаті стояло велике двоспальне ліжко з рожевим атласним покривалом. З вікна відкривався величний краєвид на озеро і гори, чисті й білі у вечірніх відблисках сонця. За інших обставин усе це сприяло б гарному настрою. А тепер тільки здавалося, що природа тут бездумна і теж дорого коштує. Я запнув штори і, не роздягаючись, повалився на ліжко. Рожевий атлас лагідно зашелестів під моїм тілом. Мені здавалося, що я й досі вдихаю парфуми Флори Слоун. Я намагався зметикувати, як мені щонайшвидше з'ясувати, чи справді саме Слоун потрібна мені людина. Мій мозок стомився і працював мляво. Два дні в Цюріху вичерпали мою енергію. Мурахи поза шкірою посвідчили, що я нічого не можу придумати, і доведеться просто чекати, що буде далі. Але якщо я достеменно дізнаюся, що на Слоуні моя краватка й черевики, що мені тоді робити? У мене почала боліти голова. Я підвівся, знайшов у шкіряному несесері аспірин і проковтнув дві таблетки.
Після цього задрімав, раз у раз прокидаючись від тривожних снів. Мені весь час привиджувалася людина, чи то Слоун, чи то Друсак, яка брязкала ключами.
Прокинувся я від телефонного дзвінка. Флора Слоун запрошувала мене повечеряти з ними. Я постарався прийняти запрошення з належним ентузіазмом. Вона сказала, що переодягатись до вечері не треба, що ми їдемо за місто. Якимсь чином Білл забув покласти у валізу свій смокінг, і тепер він летить з Америки, але ще не прибув. Я сказав, що мене це цілком влаштує, і пішов прийняти холодний душ.
Зустрілися ми в барі готелю, щоб випити чогось перед вечерею. На Слоуні був темно-сірий костюм. Не мій. Черевики він також перевзув. За столиком сиділа ще одна пара, яка теж прилетіла на нашому літаку і теж була з Грінвіча. Вони встигли сьогодні трохи покататися, і жінка вже кульгала.
— Це чудово! — раділа вона.— Тепер я зможу наступні два тижні просто грітися на сонечку.
— До весілля,— сказав її чоловік,— вона торочила мені, що страх як любить лижі.
— Але ж, дорогий, то було до весілля, — благодушно мовила жінка.
Слоун замовив пляшку шампанського. Вона швидко спорожніла, і Слоунів знайомець замовив другу. Треба буде забратися з Санкт-Моріца до того, як настане час віддячувати їм. Живучи так, любити бідних неважко.
Ми вирушили до ресторану, розташованого у простому сільському будинку неподалік від готелю, і випили ще чимало шампанського. Ціни там були далеко не такі скромні, як приміщення. Під час вечері я дізнався про Грінвіч набагато більше, ніж мені потрібно,— кого мало не вигнали з клубу гри в гольф, яка дама з яким із гінекологів займається «цим самим», скільки коштує прибудова до вілли Пауелсів, хто наймужніше боровся проти спільного навчання з чорними дітьми. Навіть якби мені гарантували, що до кінця тижня я одержу назад свої сімдесят тисяч доларів, не знаю, наскільки мене вистачило б на такі розваги.
Після вечері було ще гірше. Коли ми повернулися до готелю, чоловіки пішли грати у бридж, а Флора попросила мене спуститися з нею в дансинг «Королівський клуб». Кульгава дама пішла з нами подивитись, як ми будемо танцювати. Коли ми сіли за столик, Флора захотіла шампанського. Цього разу платив уже я.
Я ніколи не любив танцювати, а Флора була з тих жінок, які так притискаються до своїх партнерів, ніби хочуть позбавити їх можливості рухатись, щоб ті не втекли. У кімнаті було душно, мій фланелевий піджак був досить важкий і тісний під пахвами, до того ж я потопав у ароматі Флориних парфумів. Танцюючи, Флора весь час лагідно дзижчала в моє вухо.
— О, я така рада, що ми познайомилися,— шепотіла вона.— Я ніяк не можу затягти Білла на танцювальний майданчик. Можу заприсягтися, що ви — першокласний лижник. Це видно з того, як ви рухаєтесь.— Очевидно, в мозку місіс Слоун секс був нерозривно пов'язаний з іншими видами людської діяльності. — Ви покатаєтесь завтра зі мною?