— Не знати звідки,— сказав він, ніби виправдовуючи цей союз,— у мене з'явилися панські нахили. Працювати мені не хотілося, а іншої можливості вести життя, яке мені подобалося, в мене не було.
З молодою дружиною він переїхав на Багами і прийняв британське підданство, його нові родичі ставилися до нього непогано, але багато не дозволяли, тому він почав грати, щоб мати свої кишенькові гроші. Найбільше йому щастило у бриджі і триктраку.
— На жаль,— вів далі Фабіан,— карти тягнуть за собою інші гріхи, пов'язані з жінками.
Одного дня відбулася серйозна сімейна розмова, а за нею — негайне розлучення. Відтоді він заробляє на життя картами. Більшість часу живе в добрих умовах, але бувають і тяжкі часи. Взимку непогані виграші трапляються на Багамах, але погано, що доводиться без кінця подорожувати. В Нью-Йорк, Лондон, Монте-Карло, Париж, Довіль, Санкт-Моріц... Одне слово, туди, де є гроші. І де збираються гравці.
— Але виграного вистачає тільки на те, щоб зводити кінці з кінцями,— сказав Фабіан.— У мене ніколи немає грошей навіть на місяць уперед. А навколо стільки можливостей стати багатою людиною, навіть при скромному початковому капіталі. Не можу сказати, що це мене озлобило, але я постійно відчував невдоволення. Якраз перед поїздкою в Цюріх мені виповнилося п'ятдесят років, і я не дуже радію тому, що готує для мене майбутнє. Нестерпно тяжко весь час проводити з багатіями, нічого не маючи самому. Удавати, ніби розлучитися з трьома тисячами доларів за вечір для тебе так само нічого не варто, як і для них. Жити в найрозкішніших готелях, коли ти працюєш, і ховатися в сумнівних нічліжках, коли відпочиваєш.
— Особливо вигідно мати справу з членами лижного клубу,— провадив Фабіан. — Щороку збирається майже та сама компанія. Я вмію бути приємним для всіх, трохи катаюсь на лижах, щоб виправдати свою присутність, не зволікаю з картярськими боргами, беру участь у вечірках, ніколи нікого не обдурюю, заходжу в дружні стосунки з дамами і ненав'язливо знайомлюся з майбутньою здобиччю — багатими греками, латиноамериканцями і англійськими мільйонерами, гравцями по натурі, що пишаються своїми здібностями і недбалі за столом. При цьому є ще можливість знайомитися з удовичками, що мають незалежну спадщину, і з добре забезпеченими молодими розлученими жінками. Та, на жаль,— зітхнув він,— я занадто романтичний, і це, звичайно, вада для людини мого віку. Крім того, ті, кого я зустрічав, мені не подобалися, а ті, що подобаються, мені ніколи не траплялися. Власне, траплялися, але без відповідної матеріальної бази. Я розумію, що намалював не дуже благородний автопортрет...
— Не дуже,— погодився я.
— ...але я хочу, щоб ви повірили: я кажу правду, і ви можете мені довіряти.
— Побачимо,— кинув я.— Поки що я не маю підстав вірити вам.
— І от,— заговорив він знову,— людина, портрет якої я вам змалював, силкується відімкнути свою власну валізу в готелі «Палас» у Санкт-Моріці і бачить, що секрет на замку не спрацьовує.
— І ви попросили щось таке, чим можна було б зламати замок? — втрутився я, згадуючи власні дії.
— Мені прислали служника. Коли той відкрив валізу, я відразу зрозумів, що вона не моя. Не знаю, чому я не сказав йому цього. Мабуть, підказало якесь шосте чуття. Або вигляд новенького портфеля-дипломата, що лежав зверху. Звичайно люди не пакують такі портфелі, а носять їх у руках. В усякому разі, я заплатив служникові і відіслав його. До речі, в мене не стало духу викинути портфель. Він у спальні, і мені буде приємно повернути його вам.
— Дякую.
— Немає за що,— відповів Фабіан без будь-якої іронії.— Полічивши гроші, я вирішив, що вони крадені.
— Звичайно.
— Це трохи змінює моральний бік справи, ви згодні?
— Трохи.
— Крім того, це означало, що людина, яка перевезла ці гроші через океан, не стане влаштовувати істерики в Інтерполі, благаючи повернути її скарб. Ви приймаєте мої пояснення?
— Хай буде так.
— Я дуже уважно обшукав портфель. Сподіваюся, ви пробачите мені, коли я скажу, що не знайшов там нічого такого, що вказувало б на скрутне становище його власника.
Я кивнув.
— Я також не знайшов нічого, що могло б підказати, хто власник. Ні блокнота з адресами, ні листів. Я навіть подивився в несесер, чи немає там ліків з надписаним прізвищем.