— Мені здається, що вартий,— сказав Фабіан. І, поклавши руку мені на плече, тихенько додав: — Дугласе, не треба недооцінювати духовних багатств. На самій чорній ікрі не проживеш.
Ми зупинились біля кафе на центральній площі Сен-Поль-де-Ванса, сіли за столик прямо на тротуарі, взяли пляшку білого вина й почали спостерігати, як кілька літніх чоловіків грали під деревами в кеглі, їхні голоси лунко відбивалися від старих зруйнованих укріплень середньовічного міста.
Ми помалу смакували своє вино, втішаючись дозвіллям, знаючи, що нам нема куди поспішати, що це видовище не принесе нам ні прибутків, ні втрат.
— Не розбавляйте насолоди,— промовив я.— Ви не пам'ятаєте, хто це сказав?
Фабіан засміявся.
— Це я сказав.— І, помовчавши хвилину, додав: — До речі, я хотів би поставити вам одне запитання. Яка ваша концепція грошей?
Я знизав плечима.
— Мені ніколи не доводилося над цим замислюватися. Не думаю, що в мене є якась концепція. Це вас трохи дивує, так?
— Трохи,— погодився Фабіан.
— А якби я поставив це саме запитання вам, якою була б ваша відповідь?
— Концепція грошей,— мовив Фабіан,— не існує у чистому вигляді, тобто людина спочатку повинна виробити чіткий погляд на світ взагалі, а вже потім міркувати про гроші. Наприклад, ваше ставлення до світу в цілому змінилося, як ви казали, за один день. Чи я не правий?
— Так, це сталося в день відвідин старого лікаря,— згадав я.
— Чи випливає з цього, що до відвідин лікаря у вас було одне ставлення до грошей, а після того дня — зовсім інакше?
— Так.
— У моєму житті не було таких драматичних змін світогляду,— признався Фабіан.— Багато років тому я склав собі враження, що світ — це місце, де панує несправедливість. І що я бачив і пережив відтоді? Війни, в яких загинули мільйони невинних людей, посухи, невдачі всіх гатунків, занепад моралі у вищих верствах суспільства, збагачення злодіїв, геометричну прогресію злочинів. Я, певна річ, не можу змінити цей світ або полегшити долю страдників. Я не філантроп і не реформатор, але, якби й був тим чи тим, нічого путнього не вийшло б з моїх страждань і молитов. Тому моя мета — не поповнити собою лави страдників. Я встиг помітити, що в людей, які не стали жертвами обставин, є принаймні одна спільна риса. Вони мають гроші. Отже, в моїй концепції грошей на першому місці стоїть одне поняття — свобода. Свобода пересування. Свобода бути самим собою. Свобода сказати, коли хочеш: «Джеку, ану катай звідси під три чорти!» Бідний чоловік схожий на пацюка в кукурудзі. Його вибір продиктований силою, якою він сам керувати не може. Він стає механізмом, пальне для якого — голод. Розваги, які він може собі дозволити, зведені майже до нуля. Звичайно, завжди знаходиться якийсь винятковий пацюк, що виривається з тієї кукурудзи, керований здебільшого надзвичайно сильним почуттям голоду. Або випадком. Щасливим випадком. Як ви чи я. Я, звичайно, не кажу, що все людство вдовольняється чи може вдовольнитись одними й тими самими речами. Є люди, які прагнуть влади і заради неї принижують себе, зраджують своїх матерів, убивають. Згадаймо хоча б декого з наших президентів або військових, що правлять сьогодні більшою частиною світу. Є святі люди, ладні скоріше піти на вогнище, аніж відмовитись від істини, в яку вони вірять. А є люди, які, не досягши шістдесяти років, страждають на хвороби серця й гинуть від раку заради такої сміховинної мети, як перемога на виборах, керування рекламним агентством або маклерською конторою. Я вже не кажу про жінок, які через свої почуття тяжко працюють усе життя, а як не хочуть працювати, то стають повіями. Гадаю, ви, бувши льотчиком, вважали себе щасливою людиною?
— Дуже,— відповів я.
— А мені не подобається літати. У повітрі мені стає або нудно, або лячно. В кожного свої маленькі радощі. Мої, боюся, дуже банальні й егоїстичні. Я не люблю працювати; люблю товариство вишуканих жінок; мені подобається подорожувати, зупиняючись у гарних старих готелях; в мене є інстинкти колекціонера, з якими я повинен боротися. Не думаю, щоб усе це подобалось іще кому-небудь, та я й не претендую на чиєсь схвалення. Але тепер, коли ми з вами стали партнерами, я волів би, щоб у нас були однакові смаки. Це зменшить можливість конфлікту між нами.— Він задумливо подивився на мене.— Як ви думаєте, ви подобаєтесь людям, які вас оточують?
Я замислився на хвилину, намагаючись бути чесним із собою, потім сказав: