Взяли ключі й піднялися ліфтом. Юніс мовчки вийшла на моєму поверсі. Потім повільно, ніби на параді, пішли по застеленому килимом коридору. Ми ніби хотіли надати урочистості кожній хвилині цього вечора.
Я відімкнув двері свого номера і пропустив Юніс уперед. Потім зайшов у маленький хол і ввімкнув світло.
— Боже! — скрикнула Юніс.
На великому ліжку, напівосвітлена лампою з холу, лежала Діді Уейлс. Вона спала. Зовсім гола. Її одяг був охайно складений на стільці, під яким стояли лижні черевики. Хоч би які вади були властиві її матері, проте охайності вона свою дитину навчила.
— Дозвольте мені вийти звідси,— прошепотіла Юніс, ніби злякавшись того, що може скоїтись, коли дівчина прокинеться.— Ця ваша мала...
— Юніс...— почав я у розпачі.
— На добраніч,— сказала вона.— Розважайтесь.— Тоді рвучко пройшла повз мене і вибігла з номера.
Я подивився на Діді. Її коси, розкидані на подушці, здіймалися від дихання. В неї була по-дитячому рожева шкіра, засмагла тільки на шиї і на обличчі. Діді мала невеличкі повні груди і сильні спортивні ноги дівчини-підлітка. Нігті на пальцях ніг були вкриті рожевим лаком. Вона спала, простигши руки вздовж тулуба. Якби ця дівчинка була хоч трохи вдягнена й не мала того педікюру, її можна було б малювати як живий образ незайманості і чистоти.
Але це була не картина. Це була жива шістнадцятирічна дівчина, чиї батьки, хай і формально, вважалися моїми приятелями. Тим часом наміри цієї голої школярки були не такі вже й безневинні. У мене виникло бажання тихенько втекти з номера й залишити її саму. Але замість цього я взяв пальто і вкрив ним Діді.
Це її збудило. Вона повільно розплющила очі й поглянула на мене, відкинувши пасмо з обличчя. Потім всміхнулась і стала схожа на десятирічну дитину.
— Чорт забирай, Діді,— обурився я,— чого вас тільки навчають у ваших школах?
— Навчають тікати серед ночі з гуртожитку через вікно,— відказала вона.— Я думала, що зроблю вам сюрприз.— Вона володіла своїм голосом набагато краще за мене.
— То ти зробила мені сюрприз?
— Хіба ви не вдоволені?
— Ні,— сказав я.— Звичайно, ні.
— Спробуймо здійснити мою ідею,— запропонувала вона,— і ви, можливо, зміните свою думку.
— Діді, будь ласка...
— Якщо вас відлякує моя незайманість,— мовила вона майже повчально,— можете не турбуватись. Я вже мала справу з чоловіком, причому він був набагато старший за вас. Один розбещений старий грек.
— Перестань,— владно сказав я.— Я хочу, щоб ти негайно встала з ліжка, вдяглася, пішла звідси і через те саме вікно повернулася в свій гуртожиток.
— А я певна, що ви цього не хочете! — заперечила вона спокійно.— Ви здіймаєте галас тільки тому, що знаєте мене з тринадцяти років. Але мені вже не тринадцять.
— Я добре знаю, скільки тобі років,— сказав я,— ти ще зовсім мала.
— Мене завжди дратує, коли люди думають, ніби я ще дитина! — Вона не поворухнулась, тільки знов поправила пасмо кіс.— Цікаво, а який вік вам найбільше пасував би? Двадцять, вісімнадцять?
— Ніякий.— Я відчув, що від роздратування перейшов на високі ноти, і, щоб зберегти гідність, відступив від ліжка.— Просто я не звик лягати в ліжко з дівчатами, з якими, крім десятихвилинної розмови, не маю нічого спільного.
— А я була певна, що ви людина з достатнім досвідом у цій галузі.— Вона вклала в ці слова всю свою зневагу.— З такими чарівними жінками і своїм «ягуаром» ви могли б його набути.
— Ні,— відрубав я.— Я не маю достатнього досвіду в цій галузі. А тепер вставай і одягайся.
— Хіба я вам не подобаюсь? Мені казали, що я дуже зваблива. Знавці.
— Ти мені подобаєшся. І ти дуже зваблива, як ти кажеш. Але все це ні до чого.
— Половина хлопців у цьому місті хотіли б затягти мене до себе в ліжко. І чимало чоловіків, якщо вже бути відвертою до кінця.
— Я не маю щодо цього ніяких сумнівів. І все-таки забирайся звідси.
— Ви розмовляли зі мною куди більше, ніж десять хвилин, тому це не може бути для вас виправданням. А скільки ми з вами розмовляли ще тоді, у Вермонті. Чи ви цього вже не пам'ятаєте?
— Діді, це просто смішно,— сказав я наскільки міг твердо і рішуче.— Мені соромно за нас обох.
— У коханні немає нічого смішного.
— У коханні? — сердито перепитав я.
— Я закохалась у вас ще три роки тому...— Голос її затремтів, на очі набігли сльози.— А тепер, коли знов побачила вас, усе повернулося. Та ви, мабуть, надто старий і забагато бачили, щоб вірити в кохання.