А потім ніж зачіпає його рукав і завмирає, влучивши точнісінько в груди співрозмовнику. Лезо легко протинає розстібнуте пальто й потрапляє в серце, наче цілилося саме туди. З-під багряного шарфа стирчить срібне руків’я.
Гер Фрідрік Тіссен завалюється долілиць, і містер А. Г** підхоплює його.
Чандреш витріщається на свою порожню руку, наче не в змозі пригадати, що саме вона тримала минулої миті. Мало не втрачаючи свідомості, він плентається назад до вогнища. Забираючись геть із цирку, Лефевр забуває зняти маску і, знайшовши її у власному будинку наступного дня, не може збагнути, звідки вона взялася.
Містер А. Г** кладе repa Тіссена на землю й починає щось швидко шепотіти йому так, аби ніхто сторонній не підслухав. Поодинокі відвідувачі спершу нічого не помічають, хоча дехто дивується, що двійко молодих артистів за кілька метрів звідси переривають свій виступ, і хлопчик у чорному костюмі збирає наляканих кошенят.
Минає чимало часу перш ніж містер А. Г** змовкає й простягає руку в сірій рукавичці до обличчя repa Фрідріка Тіссена, щоб обережно склепити йому очі.
Під білими черевиками Крихітки Мюррей розтікається калюжа крові, і запалу тишу розриває несамовитий крик.
Перш ніж здивування встигає перетворитися на хаос, містер А. Г** обачно виймає з грудей repa Тіссена ніж зі срібним руків’ям, підводиться й рушає геть.
Проходячи повз спантеличеного Марко, який іще не отямився від болю, чоловік у сірому костюмі мовчки простягає йому закривавленого ножа, і розчиняється в натовпі.
Кількох відвідувачів, що стали свідками неприємної події, одразу просять розійтися. Пізніше їм здаватиметься, що це був добре зрежисований розіграш. Дрібка драматизму до святкової атмосфери перед Днем усіх святих.
Озеро сліз
Біля вивіски на цьому наметі висить невеличка скринька із чорними камінцями. Інструкція на ній пропонує взяти один із собою, перш ніж увійти досередини.
У шатрі темно, стеля всіяна відкритими чорними парасолями, і їхні загнуті ручки звисають донизу, наче бурульки.
У центрі кімнати видніється озеро. Довкола водойми, береги якої викладено чорними камінцями, тягнеться смуга білої гальки.
У повітрі солоно пахне океаном.
Ти йдеш ближче до краю води, щоб зазирнути до озера, і гравій хрупотить під ногами.
Зовсім мілке озерце сяє. Тремтливе світло пробивається крізь товщу води. Цього неяскравого жевріння достатньо, аби роздивитися камінці на дні. Сотні камінців, усі мов дві краплі води схожі на той, що ти тримаєш у руках. Світло цідиться в щілини між ними.
На стінах кімнати мерехтять водяні блищики, і здається, наче весь намет напнуто під водою.
Ти вмощуєшся на березі та вертиш у руках чорний камінчик.
Тиша в наметі навіває світлий смуток.
Із далеких куточків пам’яті виринають спогади. Короткочасні розчарування. Утрачені можливості й загублені шанси. Біль і спустошення розбитого серця. І жахлива самотність.
Давно забуті скорботи перемішуються з іще свіжими ранами.
Камінчик у руках важчає.
Кинувши його до озера, де він приєднується до своїх братів, ти відчуваєш полегшення. Наче позбувся чогось більшого, аніж просто відполірованого хвилями гладенького котуна.
Прощання
Конкорд, Массачусетс, 30 і 31 жовтня 1902
Незадовго до заходу сонця Бейлі видряпується на дуба, щоб забрати зі схованки свою шкатулку. Хлопчик дивиться на цирк, що купається в помаранчевих променях і кидає довгі гострі тіні на поля. Відкривши скриньку, він виявляє, що насправді там немає нічого, що хотілося б узяти із собою.
Бейлі бере лише білу рукавичку Крихітки, запихає її до кишені пальта й повертає шкатулку до схованки.
Удома він перелічує свої заощадження, котрих виявляється більше, ніж утікач гадав, і складає змінний одяг і додатковий светр. Бейлі хоче взяти також іще одну пару черевиків, але потім вирішує, що позичить щось у Прибамбаса, якщо знадобиться. Хлопчик складає все до потертого шкіряного наплічника й чекає, поки батьки та Керолайн повкладаються спати.