Селія здвигає плечима.
— Не могла вирішити, що вдягти.
— Ти чарівна, — каже Марко.
— Дякую, — відповідає дівчина, не дивлячись йому в очі. — А ти занадто привабливий. Я надаю перевагу твоєму справжньому обличчю.
Хлопцеві риси змінюються, набуваючи того вигляду, який вона в найменших деталях пам’ятає з того вечора, що минув три роки тому в цих самих кімнатах, але в більш усамітненій обстановці. Відтоді їм не вдавалося побачитися, якщо не враховувати кілька занадто коротких, похапцем викрадених миттєвостей.
— Хіба не ризиковано показувати його в цій компанії? — цікавиться Селія.
— Я роблю це тільки для тебе, — пояснює Марко. — Інші бачитимуть мене таким, як завжди.
З іншого боку статуї групка гостей, голосно сміючись, минає передпокій, а хлопець із дівчиною мовчки дивляться одне на одного. Люди проходять достатньо далеко, щоб помітити парочку, і сукня Селії залишається зеленою, а сміх луною шириться в повітрі.
Марко підводить руку, щоб забрати з обличчя Селії неслухняне пасмо волосся, закладає його за вухо, торкнувшись кінчиками пальців дівочої щоки. Чарівниця заплющує очі, повіки тріпотять, а пелюстки під ногами знову ворушаться.
— Я сумувала за тобою, — тихенько шепоче дівчина.
Повітря між ними електризується, коли Марко нахиляється вперед і ніжно торкається дівочої шиї вустами.
У сусідній кімнаті гості починають скаржитися на несподівану спеку. З різнобарвних ташечок виймають віяла, що тріпотять, як крила тропічних пташок.
У затінку слоноголової статуї Селія раптово задкує на крок. Причина не одразу зрозуміла, аж поки на зелені її сукні не з’являються сірі хмарки.
— Доброго вечора, Александре. — Вона нахиляє голову, вітаючись із чоловіком, котрий з’явився позаду так нечутно, що жодна трояндова пелюстка на підлозі не поворухнулася.
Чоловік у сірому костюмі відповідає люб’язним кивком.
— Міс Вовн, я б хотів усамітнитися на деякий час для бесіди з вашим співрозмовником, якщо не заперечуєте.
— Звісно, — відповідає Селія. Вона йде геть, не кинувши жодного погляду на Марко, і, коли дівчина минає передпокій, де двійнята дражнять джемових кошенят блискучими срібними ложечками, сукня змінює свій колір від сірих сутінків до фіолетового заходу сонця.
— Не можу сказати, що така поведінка видається мені доречною, — звертається до Марко чоловік у сірому костюмі.
— Ви знайомі з нею, — тихо каже хлопець, не відводячи погляду від Селії, яка зупинилася біля дверей бальної кімнати. Гер Тіссен пропонує їй келих шампанського — і сукня палає багрецем.
— Я бачився з нею. Цього недостатньо, щоб заявляти, наче знаю її.
— Ви точно знали, хто вона, ще до того, як усе почалося, і не сказали мені?
— Я не вважав за необхідне.
Зграйка гостей виходить із їдальні й перетинає передпокій, знову здіймаючи в повітря пелюстки троянд. Марко проводжає чоловіка в сірому костюмі до бібліотеки, відсуває вбік вітраж і пропонує зайти до порожньої гральної кімнати, аби продовжити розмову.
— За тринадцять років ви й словом до мене не озвалися, а тепер хочете поговорити?— цікавиться Марко.
— Я не мав наміру говорити з тобою про щось конкретне. Лише хотів перервати твою... розмову з міс Бовн.
— Їй відоме ваше ім’я.
— Очевидно, вона має гарну пам’ять. Що ти хотів би зі мною обговорити?
— Я хотів знати, чи правильно все роблю? — каже Марко тихо, і в голосі дзвенить крига.
— Ти маєш значний прогрес, — каже наставник. — Надійно тримаєшся на своїй посаді, звідки зручно працювати з цирком.
— Але я не можу бути собою. Ви навчили мене всього, а потім запхали сюди, де я мушу удавати того, ким не є, а вона грає головну роль і може робити те, що робить.
— Але ніхто в тій кімнаті не вірить їй. Усі гадають, що вона вводить їх в оману. Ніхто не вважає її могутнішою за тебе, просто дівчина завжди перед очима. А тут справа не в публіці. Я доведу тобі свою точку зору. Ти можеш робити те саме, що й вона, не вдаючись до кричущих вистав і шахрайства. Ти перевершуєш її досягнення, зберігаючи відносну анонімність. Раджу тобі триматися від неї подалі й зосередитися на власній роботі.
— Я закоханий у неї.
Ніколи раніше, хай би що Марко казав чи робив, йому не вдавалося викликати в чоловіка в сірому костюмі помітні емоції, навіть коли він під час заняття випадково підпалив стіл. Однак зараз на обличчі у вчителя з’являється безперечно засмучений вираз.
— Мені прикро це чути, — каже він. — Це ускладнить тобі змагання.