Бейлі зацікавлено оглядає навколишній посуд, але не наважується відкрити щось іще. Потім бере матову банку для консервації та відкручує сріблясту металеву кришку. Цей слоїк не порожній — на денці лежить жменька білого піску. І пахне він океаном — запахом, який важко сплутати, — яскравим літнім днем і узбережжям моря. Хлопчик чує, як шурхотять піском хвилі, як високо вгорі квилить чайка. І є ще щось загадкове й неймовірне. Далеко на обрії майорить прапор піратського корабля, а десь, ховаючись у хвилях, тріпотить хвіст русалки. І запах, і відчуття обіцяють пригоди, від аромату з ледь відчутним солоним присмаком паморочиться в голові.
Хлопчик закриває банку, і відчуття зникають разом з ароматом у скляній пастці, де на денці лежить жменя піску.
Наступною він обирає пляшку з полиці на стіні, замислившись, чи існує якась різниця між начинням на столі й довкола нього, чи є якась невидима система, згідно з якою розставлено всі оті цікавенні посудини.
Пляшка тонка й висока та має прикручений сріблястим дротиком корок. Бейлі докладає трохи зусиль — і вона з клацанням відтинається. На дні щось є, але хлопчик не розуміє, що саме. Від тонкої шийки шириться чіткий квітковий аромат. Так пахне трояндовий кущ, укритий пуп’янками з краплями роси, й поросла мохом земля в садку. Хлопчикові здається, що він іде стежкою крізь сад. Дзижчать бджоли, і в листі щебечуть співочі пташки. Він вдихає глибше, і до троянд додаються пахощі інших квітів: лілій, ірисів і крокусів. Легкий теплий вітерець шелестить листячком на деревах, і чути, як неподалік від хлопчика лунають іще чиїсь кроки. Кіт треться об ногу Бейлі, і відчуття таке реальне, що він переводить погляд униз, щоб роздивитися його, але бачить на підлозі намету лише скупчення інших пляшок і слоїків. Бейлі запихає корок на місце й повертає пляшку на полицю. Потім обирає ще одну.
Це пузата маленька пляшечка, запхана вглиб полиці. Вона має коротку шийку і скляну кришечку. Хлопчик обережно бере її в руки. Посудина виявляється важчою, ніж він гадав. Бейлі виймає кришечку та збентежується: спершу ані запах, ані відчуття не змінюються. Потім з’являється аромат карамелі, що долітає разом зі свіжим подихом осіннього вітру. Запах поту й вовни змушують хлопця відчути важке пальто на плечах і теплий шарф довкола шиї. Таке враження, що люди навколо вбрані в маски. До карамелі додається запах вогнища. А потім якийсь рух, щось смикається перед очима. І різкий біль у грудях. Бейлі здається, що він падає й чує дивний звук, наче завиває вітер чи кричить дівчинка.
Хлопчик знервовано закриває кришку. Не хочеться, щоб ці неприємні враження стали останнім, що він відкриє для себе в наметі, тож Бейлі засуває дивну маленьку пляшечку на полицю й вирішує взяти ще одну, а потім вирушити назустріч Крихітці й Прибамбасу.
Цього разу він бере одну зі скриньок, що стоять на столі. Це коробочка з відполірованого дерева з витіюватим гравіюванням на кришці. Усередині шкатулка підбита білим шовком. Глибоко й пряно пахне ладаном, і Бейлі відчуває, як над головою куриться дим. Спекотне й сухе пустельне повітря, повне сонячного марева й м’якого, як пудра, піску. Хлопчикові щоки вкриваються рум’янцем — не лише від спеки, від чогось іще. Ніжні, мов шовкові, хвилі торкаються шкіри. Десь ледь чутно лунає музика — сопілка чи флейта. І в унісон із цією музикою зливається дзвінкий сміх. На язику солодкаво-пряний присмак. Враження розкішні й безтурботні, та водночас потаємні й чуттєві. Бейлі відчуває на своєму плечі чиюсь руку й налякано відскакує. Кришка шкатулки падає на місце.
Ілюзія швидко минає. Бейлі самотньо стоїть у наметі під мерехтливими зірками.
«Достатньо», — думає він. Обережно, щоб не зачепити жоден слоїк чи пляшку, пробивається до отвору в стіні шатра.
Ззовні хлопчик зупиняється і, сам не знаючи чому, поправляє табличку, що звисає зі стрічки на стіні намету — так, аби її було краще видно. Зображення дитини, що спить у ліжечку під зоряним небом, опиняється вгорі, але важко сказати, сняться їй мирні чи тривожні сни.