— Притримай йому ноги… Ляж на них… — впізнав я голос Тахелі. — Може, він взагалі не прокинеться…
Ще ніколи в житті я так не лякався.
— Ти сядь у нього на спині, — шепотіла Фіалла.
Я почув тихий скрегіт ножа, який виймали з піхов.
Розплющив очі, і цієї миті багато чого сталося одночасно. По-перше, по моїх грудях крокувала на восьми зігнутих лапках огидна комаха, вкрита бронзовим панциром, з піднятою плоскою головою, яка закінчувалося гачкуватими клешнями. Була розміром з мою долоню. Я поглянув просто в чотири вічка, що відливали золотом і були схожі на коштовності.
Перш ніж я встиг поворухнутися, Ірісса всім тілом кинулася на мої ноги, а Тахела раптово з’явилася з темряви за моєю головою, нахилилася над плечами, присіла на обличчя і стиснула голову стегнами.
Я здригнувся, відчувши дотик холодної сталі до грудей, але за мить зрозумів, що вони не хочуть мене заколоти. Фіалла засунула вістря під комаху, що сиділа на моїх грудях, і блискавичним рухом послала її в повітря.
Тахела піднялася з мого обличчя, і я встиг побачити, як комаха звивається в повітрі, немов змія, і важко падає на підлогу. Впала навзнак, різко перебираючи лапками, після чого блискавично вигнулась і відштовхнулася клешнями від підлоги. Тахела шмигнула, немов ласка, підхопила кришталеву чашу, повну фруктів, висипала їх, після чого кинулася на підлогу і накрила комаху.
— Кличте охорону! — крикнула. — І запаліть світло. Їх може бути більше!
Я почув тріск кресала, і в кімнаті спалахнув миготливий вогник лампи. Ірісса скотилася з моїх ніг.
Я сів на ліжку і розсміявся.
А тоді побачив його. Вбраний у темно-червоне, він залишався лише плямою темряви посеред мороку, поки ми не запалили світла. Навіть його обличчя було закрите тканиною. Стояв нерухомо в купальні, саме в тому місці, де уві сні височіла постать в каптурі.
Я крикнув, схопившись на ноги і підхопивши меч зі стійки.
— Охорона! Шпигун у замку! — дико закричала Тахела.
Я скинув з меча піхви, але в той же момент замаскований нападник встав і різко махнув рукою. Щось свиснуло, Ірісса стрибнула, завалюючись на мене спиною, і штовхнула назад, так що я не зумів атакувати.
— З дороги, дівчино, бо він утече! — крикнув я, відскакуючи, і кинувся навздогін.
Одяг нападника затріпотів, коли він розвернувся на місці і миттєво, немов лис, відскочив убік. У повітрі блиснув вузький клинок. Я відбив його і рубонув нападника через лоб, але той зумів ухилитися і блискавично штрикнув мені в очі. Я не зміг би відбити цей удар, хай би навіть тренувався все життя. Але в ту мить з кімнати вилетів великий темний диск і з бляшаним гуркотом вдарив його в руку. Це була лише мить, подарована мені, але я зумів її використати, встромивши клинок йому глибоко в живіт. Відчув, як той пробиває шари матерії і занурюється в його нутрощі.
Срібна таця із брязкотом покотилася по камінню тераси і впала в траву.
— Іфрія… — прохрипів чоловік і навалився на мене, настромлюючись на меч по саме руків’я. Лезо вийшло в нього зі спини, з тріском розриваючи тканину. Я відскочив, не зумівши звільнити меч. Найманий убивця ступив у мій бік, простягнувши руку, але лише проїхався пальцями по моїх грудях, залишаючи на шкірі смуги крові.
Тахела налетіла в нього всім тілом з диким вереском, і вони впали з тераси. Я стрибнув за нею, але вона вже сиділа на його грудях, встромляючи меч, який тримала обома руками.
Я перехопив її руки, міцно обійняв і акуратно забрав зброю з рук.
— Усе… усе… — прошепотів я, тулячи її до себе. У неї були дикі очі і піна на губах.
— Іріссаааа! — завила вона страшним голосом.
Я озирнувся.
Ірісса стояла майже на тому ж місці біля ліжка, де вона зіткнулася зі мною. Її очі були широко розплющені, кулачки стиснуті, а точно між грудьми стирчав руків’ям донизу якийсь ніж із широким лезом — немов приклеєний до тіла.
Я кинувся до неї і схопив за плечі. Ірісса раптово кашлянула і сплюнула червоним, а за мить струмочок крові потік з куточка її вуст. Підборіддям і вниз по животу. Я поклав її на землю і утримував в обіймах. Почув страшний дикий вереск: «Охорона! Медика!» і зрозумів, що це волаю я сам.
Те, що стирчало з її грудей, мало руків’я, обплетене ременем, і дивне лезо, що розгалужувалося на всі боки гострими гранями, як лист. Одна з цих граней тепер стирчала в тілі моєї солодкої Ірісси, замість того, щоб стирчати в моєму.
Коли нарешті до нас прибігли, я досі стояв на колінах, притискаючи Іріссу, весь забризканий кров’ю, і видушував дике хрипке виття, що звучало ніби голос вовка. Я довго не дозволяв відірвати себе від її тіла, незважаючи на те, що воно встигло охолонути.