Коридор, у якому кілька охоронців, забризканих кров’ю, у скаженій люті безрезультатно атакували стіну щитів, наїжачену списами. Йшли по трупах своїх товаришів і гинули один за одним, завалюваючись на барикаду з тіл.
Болотяна лихоманка. Поганий сон.
Пам’ятаю це як сон.
Знову залитий дощем сад і краплі, що поблискували в сяйві пожежі, ніби іскри.
І моя Аїна.
Гола Аїна, що танцювала з круглим кебірийським щитом і шаблею в руці серед дощу і нападників. Така, якою я запам’ятав її тієї ночі, коли побачив її тіло вперше.
Тільки зараз був дощ, вогонь і кров.
Я пам’ятаю чорні обладунки «Кам’яного» тимена, прямокутні щити з домальованими «двома місяцями» і блискучі вістря списів. І тіла, що лежали навколо.
І Аїну. Я бачив, як вона чіпляє краєм щита і відводить опуклий гоплон солдата, як рубає його по горлянці, як відскакує назад, пружно, немов пантера, щоб за мить знову підскочити і рубонути — пласко по ногах, штовхнути тіло і відскочити знову, в той час як два списи прошивають повітря і землю в тому місці, де вона щойно була.
Я бачив.
У кошмарному сні.
Мою Аїну.
Вона танцювала. Клинки з брязкотом відскакували, зісковзували з кебірийського щита, я бачив, як «Кам’яні» боязко відступали, дивлячись на голу войовницю, залиту кров’ю і дощем. Я бачив, як Аїна дико посміхається і проводить кривим лезом шаблі по губах, злизуючи з нього кров, а потім стрибає знову, і голова у глибокому чорному шоломі обертається в повітрі. Як вона стрибає ногами на щити, перекидаючи скупчених за ними людей.
І я бачив, як навколо неї змикається коло щитів, як вона танцює посередині, брязкаючи шаблею об стіну гоплонів.
Коло замкнулося і стиснулося.
Потім я бачив лише спини в чорних обладунках, що, як зграя крабів, щось одне в одного виривали.
А ще пізніше пролунав крик радості і над натовпом піднялася рука, що тримала за синьо-чорне волосся голову моєї вчительки.
Моєї Аїни.
Бачу червоне від крові обличчя і очі, немов діри, крізь які видно ніч.
Чую тріумфальні скандування: «Іфрія! Іфрія! Іфрія!».
Я бачив це.
У моєму сні.
Здається, я кричав і поривався кинутися в битву. Пам’ятаю, як шукав зброю, як мені вдалося звалити Бруса і як наступної миті він повалив мене. Принаймні мені здається, що я це пам’ятаю.
Немов марення від болотяної лихоманки.
Отямився в Кімнаті Сувоїв біля одного з входів у таємні коридори.
Серед полиць, наповнених кодексами, віршами, трактатами, мапами й оповіданнями.
На Ремені були наголінники і нагрудник зі шкіри кам’яного вола, чоло він перев’язав хусткою з бляхами і саме застібав під підборіддям кований захист для щік.
Бачив я його нечітко, немов крізь туман. Мені здавалося, що Кімната Сувоїв повна диму. Голос Ременя доходив до мене ніби крізь подушку:
— Він поранений?
— Ні, ситаре Ремінь. Я оглушив його, бо рвався в бій.
— Дуже добре.
Відлуння битви доходили сюди приглушено, немов віддалена гроза.
— Ремінь… — пробурмотів я. — Мій батько мертвий… Аїна мертва…
— Знаю, шляхетний імператоре.
На мить я отямився.
— Моя мати! Мій брат! Мати-імператриця! Мої сестри! Біжимо! Будинок Цинобри на півдні! Потрібно зібрати людей! Накажи бити в барабани і кликати на допомогу!
— Шляхетний пане, твій брат, благородний князь Чагай, загинув на порозі Будинку Цинобри, разом із охороною обороняючи вхід до апартаментів. Загинув із мечем у руках, б’ючись пліч-о-пліч зі своїми сестрами і вчителем. Будинок Цинобри вже захоплено і зруйновано. Усіх його мешканців убито, а павільйони підпалено.
— Ремене! Що він каже?! Це неможливо!
— Він каже правду, тохімоне, — Ремінь застебнув щитки, обпер ногу на безцінний стіл і почав затягувати ремінці наголінників.
— Тоді дай мені зброю, — сказав я. — Очевидно, настав день смерті. Старий світ закінчився, а нового ніхто не хоче бачити.
— Шляхетний імператоре, кай-тохімоне клану Журавля, останній правителю династії Тенджарук, ось останній наказ твого батька. Він звучить так: «Тобі не можна померти».
Він взяв мене за плечі і зазирнув у моє скам’яніле бліде обличчя. Я тремтів.
— Неси в собі наш світ, тохімоне. Ти не можеш зараз загинути в битві, як твоєму прадідові не можна було загинути після битви в долині Чорних Сліз. Іди у вигнання і виживи. А потім повертайся і поверни Тигрячий Трон. Повернися, коли твої піддані дізнаються, що таке влада Підземної Матері і Червоних Веж. Збери кірененців з усіх кланів. Збери всіх вільних людей серед амітраїв. А потім знищ Червоні Вежі і поклади голову Нагель Іфрії на моїй могилі. Так сказав твій батько.