Дякую.
Я розлучений, обійдуся якось без зграї вовків, а ще глибоко переконаний, що підкинутий угору камінь швидше за все впаде мені на голову.
Наостанок я проходжуся серед прилавків. Оглядаю дивакуватий одяг, видивляюся джинси, светри, парки і куртки з термотексу.
Замість цього є мечі, опущені в порожні діжки, немов парасольки, або підвішені з піхвами на кілочках, кольчуги, розвішані на палицях, вставлених у рукави, ряди шоломів, цілі паркани списів і луків.
Я купую товстий пучок стріл. Цілу в’язку, п’ятдесят штук. Однак на жоден корисний слід так і не натрапляю і врешті опиняюся за столом в компанії печеної половинки якогось птаха та шматка хліба.
Відриваю шматочки м’яса, запиваю пивом і мрію про круасани з джемом. Або про грінки з salata iz hobotnice. Видивляюся Людей Змія. Оті, на кораблі, мали татуювання не тільки на руках, але й на обличчях, були вбрані в усе чорне і мали темне, чимось змащене волосся — може, смолою. Вони відрізнялися від інших.
Однак ті, хто на мене напав, виглядали, як типові тутешні. У коричневому, червоному і в оливковому одязі, як усі тут. Штани, довгі сорочки, якісь куртки. Якби не татуювання і кулони, Зміїв у них було б важко розпізнати. До того ж, вони з’явилися перед тим, як припливли ті кораблі.
Вони носили бороди, а Змії голяться. Однак зазвичай тут носять коротку щетину. Такої бороди можна відростити за тиждень. І розгледіти, свіжа вона чи підстрижена, не можна. Схоже, мої мертві приятелі намагалися розчинитися в натовпі.
— Купи мені пива, Той, Хто Спить На Дереві, — чую скрипучий, різкий голос.
— Радий тебе бачити, Воронова Тінь. Що, справи йдуть погано?
— Ні, але якщо я вже тебе зустрів, то нехай з цього буде принаймні хоч якась користь.
— А що отримаю я, окрім того, що цього кепського пива стане трохи менше?
— Коли дурень зустрічає мудрого — завжди має користь. Люди можуть подумати, що у нього є трохи мізків, якщо він сидить із мудрим чоловіком.
— Це знову користь для тебе.
Однак я купив йому пива.
— Якщо вже ти такий досвідчений, може, скажеш мені, що ти знаєш про Людей Змія? Чи для цього мені потрібно виграти в тебе в «короля»?
— У них по дві руки і дві ноги. Уночі вони сплять, а коли прокидаються, йдуть у кущі помочитися. По воді йдуть під вітрилом, по льоду ходять на лижах. Найкраще їх убивати залізом. Дурня легко впізнати по тому, Той, Хто Спить На Дереві, що він ставить дурні питання.
— Де вони живуть?
— На сході, за Землею Вогню. Можна поплисти туди вздовж узбережжя або з іншого боку по фйорду Драґоріни, або ж піти посередині, горами. А навіщо вони тобі?
— Може виявитися, що один із тих, кого я шукаю, потрапив до них.
— Ну тоді жодних проблем. Постав йому поминальний камінь десь біля дороги і випий за його упокій.
— Ні, поки я не побачу його труп.
— Ти швидше побачиш свій власний.
— Мене не так легко вбити.
— Я про це начуваний. Послухай, що я тобі скажу, Той, Хто Спить На Дереві. У такі краї, як Земля Змія, не входять трактами, просячись на ночівлю. Він огорнутий холодним туманом, тож не вір нічому, що тобі там скажуть, чи навіть тому, що сам побачиш.
Але тут не будь таким підозріливим. Розсудливий чоловік знає, кого побоюватися, і вміє відрізнити ворогів від друзів. Якщо хтось запропонує тебе підвезти, скористайся цим. Якщо знайдеш приятеля, не нехтуй ним, якщо він захоче з тобою товаришувати. Не відмовляйся й від гостинності. Наближається осінь, краще мати над головою дах, ніж хмари. Краще сидіти біля вогню, ніж плентатися в мокрому снігу. І, перш за все, не дозволяй відібрати у тебе те, що ти здобув. У Землі Зміїв не приймай необачно ні ковтка води, ні шматка м’яса, ні тіла жінки. І стеж за ногами. Змії кусаються.
Він зазирає в глечик і кривиться, після чого рішуче перевертає його догори дном. Я киваю і йду за наступним. Мені цікаво, що іще розповість мені старий.
Коли повертаюся, буквально за три секунди, лавка біля столу вже порожня. Роззираюся, але Воронової Тіні немає ніде в полі зору. Проте я бачу Ґрунальді Останнє Слово, який стоїть у товаристві молодого Атлейфа. Радісно мені махають. Добре. Принаймні хтось вип’є це пиво.
— Куди пішов той, із ким я розмовляв?
Ґрунальді підводить брови.
— Ти сидів сам. Дивився перед собою, а потім встав і пішов за пивом. Я з тобою привітався, але ти не почув. Не бачив, щоб ти з кимось говорив.
Я дивлюся на них, отетерівши. Атлейф кривить губи в гримасі типу «не дивися на мене, я нічого не бачив» і теж хитає головою.