— Нікого, хто сидить за столом із Людьми Вогню, нікуди не поведуть, — сказав Атлейф рішуче. — Він — чужинець. Прибув на Узбережжя нещодавно і не не міг з кимось посваритися, оскільки ніхто його не знає, крім нас. Він не може мати суперечок у країні, куди щойно прибув.
«Ой, можу», — подумав Драккайнен, який був замішаний — якщо швиденько прикинути — у п’ятьох різних убивствах.
— Крім того, він не знає наших законів, а тому не можна його звинувачувати в їх порушенні.
— Є закони, які в усьому світі однакові, — флегматично відповів той, що з сокирою. — А до них належить і закон про грабіжників. Лифдаґ Годівник Риб, торговець кіньми із Землі Солоної Трави, каже, що цей украв у нього найкращого в табуні коня, якого він вів на ярмарок.
— Той Годівник Риб повинен краще охороняти свій товар і не морочити голову чоловікам на ярмарку, — процідив Ґрунальді.
Потім звернувся до Драккайнена: — Ти вкрав коня в того Лифдаґа?
— Ні, — відповів Драккайнен. — Але правда в тому, що я зустрів самотнього коня в лісі і зловив його. Бачив, що в нього на шкірі є якийсь знак, але там нікого не було. Добре, я піду. Побачимо. Заплачу тому Годувальнику Риб — і справу закрито.
— Один ти не підеш. Ти один із нас, і в такому випадку всі Люди Вогню підуть під Глід Істини.
— Як там у вашому законі? — запитав Вуко моряка, коли вони йшли вже вдесятьох у бік натовпу на віддаленому лузі. — Якщо в коня є знаки, але він втече від власника, його треба віддати?
— Чого б це! — обурився Ґрунальді. — Я взагалі не чув, щоб хтось віддавав знайденого коня.
Лифдаґ Годувальник Риб відразу справляв огидне враження. У нього були круглі блідо-блакитні очі і ріденька борідка, яка була схожа на купку водоростей. Крім того, він був якийсь блідий і глевкий, немов недопечена булка. Навколо стояло кілька осіб, але, схоже, цей суд не вважався дуже видовищним.
— Я Йольґвір Місяць На Обличчі, оповісник закону, — оголосив старий, що сидів біля багаття на високому білому валуні. — Тут стоїть Лифдаґ Годувальник Риб і заявляє, що ти відібрав у нього коня, який повинен був бути принесений у жертву богу моря Медіру. Твердить, що один із його людей упізнав тварину, на якій ти в’їхав у місто. Він обрав мене, щоб я розсудив суперечку, оскільки вважає, що мусить тебе вбити, і хоче, щоб з тебе зняли мир осіннього віче. Що ти на це скажеш?
— Вельмишановний Йольґвіре, — почав Драккайнен. — Я не знаю Лифдаґа, ніколи його не бачив, і нічого в нього не крав. Того коня я зустрів далеко звідси, в лісі, коли йшов над річкою від Пустки Тривоги. Я був один і заблукав у лісі. Я зловив його, і тепер він мій. Але, якщо Лифдаґ доведе, що кінь насправді був його, я готовий йому заплатити звичайну ціну, яку він бере за коней, додавши кілька монет як відшкодування збитку. Адже коня я не віддам.
— То із Землі Солоної Трави він жене стада вздовж річки Вларіни? Ти йшов сюди через Пустки Тривоги? — запитав Ґрунальді.
— Я йшов прямо вздовж берега, — взяв слово Лифдаґ. — Кінь був викрадений вночі на дюнах, сім днів дороги звідси на північ. Забрали його силою Того, Хто Діє. Ми почули гуркіт — і раптом коня не стало. Він зник із середини табуна. Мав бути пожертвуваний для важливої морської справи Медіру, тож я поніс потрійну втрату. По-перше, бо втратив коня, вартого три ґвіхти. По-друге, він був обіцяним приношенням богу. По-третє, той приблуда посміявся наді мною, в’їхавши на моєму коні в місто. Два останніх пункти не можна оцінити. Скажу тобі, Йольґвіре, що цей волоцюга мусить померти, а я повинен отримати назад свою власність. І скажу ще, що нього брехливий язик, оскільки цього коня було обрано для жертви за жеребом жреця Медіра, і він найдикіший. Він не знає сідла, і ніхто його не загнуздав би.
— Ти сам сказав, що Ульф образив тебе, оскільки їздить на цьому коні, — обірвав його Ґрунальді. — Ти нам розповідаєш щось дивне. Цей чоловік, схоже, слабкий на голову, судде. Ми даремно залишили своє пиво.
— Мабуть, ми повинні побачити цього коня, — сказав Йольґвір. — Нехай хто-небудь відправить стражника в будинок Лунфа і приведе тварину сюди.
— Краще цього не робити, — сказав Драккайнен. — Цей кінь уб’є кожного, крім мене, якщо той спробує його відв’язати. Минулої ночі він убив злодія, який пробрався у будинок Лунфа і хотів його вкрасти. Я сам маю його привести. Відправ мене разом зі стражником.
— Ти тоді втечеш! — крикнув Лифдаґ.
— То відправ із ним десяток стражників, або всі ходімо! — розізлився Ґрунальді. — Я й сам не проти побачити коня, вартого трьох ґвіхтів, оскільки ніколи такого не бачив. Може, він сере золотом? Плаває по морю? Бздить голосніше за грім? I як так сталося, що його одночасно можна і не можна приборкати?