Я грав і грав, ковтаючи сльози, а коли горло моє зовсім пересохло, а пальці заболіли, я побачив, що це потроху починає приносити результат. Деякі звірятка почали повертатися на луки і пляжі, щоб викопати із землі комах і витягнути з води молюсків. Зрештою, залишилося тільки кілька тваринок, а коли я припинив грати, через деякий час пішли і вони.
Потім я сидів і розмірковував, що робити далі. Зрозумів, що за допомогою сопілки і кошика я можу не тільки ними керувати, але й убивати. Три звірятка, що лежали перед моєю альтанкою, загинули не лише через якісь свої риси. Насправді їх убила моя дурість.
З цього часу я грав набагато обережніше. Здавалося, життя тваринок підкорилось природним ритмам, тож я боявся їх збити. Однак вони дуже піддавалися впливу моєї музики. Помалу мої накази почали їх змінювати.
Змінилася форма селищ. Досі це були куполоподібні курганчики з утрамбованої глини, з’єднані тунелями і перекритими кроквами коридорами, над якими височіли сторожові башти, але я вирішив, що їх треба будувати концентричними колами, з променеподібним розташуванням коридорів і нір, щоб звіряткам простіше було заходити і виходити. Посередині ж я наказав звести більшу баню з двома рівнями. На верхньому я наказав зробити склад запасів харчування, а нижня яма, досить велика, мала вміщати всіх звіряток і стати для них укриттям.
Я вигадував різні речі. Навчив їх робити загородки з плетених хворостинок і ставити їх на мілководді так, аби утворювалися звужені коридори, що закінчувалися округлими басейнами, а потім заганяти туди різних створінь, на кшталт водних комах і мальків.
Не все, що я робив, мало сенс. Одного разу я вирішив розділити їх на групи і роздавати завдання. Одні мали збирати коріння, інші — полювати, треті — займатися молодняком. Але виявилося, що тим самим я вніс в їхнє життя занадто багато мішанини і до того ж відібрав звичайну жвавість. Вони ставали апатичними і виконували мої накази без довіри, поки нарешті не з’ясувалося, що все було зроблено набагато гірше, ніж без моїх наказів.
Так само було і тоді, коли я наказав їм віддавати на склад занадто багато здобичі. Я подумав, що вони зноситимуть всі зерна, плоди і комах мені, а я ділитиму їх по справедливості. В результаті бистринки лише снували полями і пляжами, знаходячи не так вже й багато. Віддавали видобуток, бо через силу сопілки не могли чинити цьому опір, але здобичі було значно менше, ніж раніше. Здавалось, ніби вони вважали, що кількість їжі залежить не від їхніх зусиль, а виключно від моїх примх.
Також я дізнався, що не можу безперестанку віддавати їм накази сопілкою. Їм потрібен час, щоб робити те, що вони хочуть, інакше вони теж ставали апатичними і починали хворіти.
Насправді я постійно хвилювався, чи здатен острів надати їм достатньо їжі. Майстер Звірів згадував, що під час голоду бистринки починають вбивати і пожирати одне одного. Звісно, я не хотів допустити такого. Тому наказав їм збирати корінці і навчив сушити молюсків і комах на камінні. Я знав, що пізніше, коли мине середина літа, знадобляться горіхи і сливи. Раз на кілька днів я отримував кошик із їжею, яку крадькома розкидав в траві і закопував у пісок.
Мені було дуже цікаво, що на своїх островах роблять мої брати. З верхньої платформи своєї альтанки я бачив обидва острови, але лише як скупчення дерев і кущів на озері. Я також бачив прапори, що висіли над дахами далеких альтанок, але більше нічого.
Одного разу я вирушив до Кімнати Сувоїв у Будинку Сталі. Я дуже любив туди ходити. Коли ми вивчали історію, стратегію або політику, нам приносили сувої в Кімнату Роботи, і у кожного з нас там був власний читальний стіл, на якому ми їх розкладали. Однак Кімнату Сувоїв я завжди відвідував сам, коли в мене не було роботи. Я клав на читальний стіл сувої, що описували далекі країни, неймовірні історії про духів і демонів або розповіді про дивних створінь, що живуть у всіх кінцях землі. Я годинами сидів при світлі ламп і потихеньку обертав верхнє кріплення, рухаючи перед очима безперервні стрічки паперу. Однак того дня я помітив там дещо дивне. У Кімнаті Сувоїв були невеликі столики, за якими можна було присісти і відпочити, а також стіл, що дозволяв переглядати великі мапи і картини на полотні і пергаменті. На столі хтось залишив предмет, який, схоже, служив як притиск для особливо великої й норовистої мапи. І був це не просто предмет, а Предмет.