Одна із тих дорогих і рідкісних речей, насичених силою. Цей предмет я знав досить добре, оскільки завжди мріяв мати власний. Це було «Довге Око» — кристал, замкнений в довгому, розміром із долоню, циліндрі з червоного дерева і оправлений в золото. Він дозволяв бачити на відстані, майже на кордоні зору, причому як удень, так і вночі. Досить було поглянути крізь нього на те, що хотілося побачити, і картинка наближалася, ніби той, хто дивився, просто летів до своєї цілі. Предмет відчував, коли людина бажала побачити щось у подробицях. Варто було лиш напружити зір, і картинка наближалася ще сильніше. Вправність дозволяла наближати і віддаляти образи як завгодно, і я ніколи не був настільки дурним, щоб намагатися дістати рукою те, що в «Оці» наближалося до мого обличчя.
Я недовго боровся зі спокусою. Просто вирішив, що коли хтось розпитуватиме про «Око», я негайно його віддам, не вигадуючи казок і не намагаючись брехати. Це заспокоїло мене з двох причин. По-перше, щире визнання провини в чомусь подібному — «Це я розбив вазу. Дуже хотів випробувати свій спис, але знав, що мені не можна виходити в сад. Я хотів лише провести кілька уколів і відразу повісити його на місце. Але… так сталося» — як правило, дозволяло уникнути суворого покарання. По-друге, таким чином я починав вірити, що нічого не краду. Зрештою, я ж лише позичав річ, яку знайшов у власному будинку і яка була мені потрібна.
Я привіз «Око» на острів і почав підглядати за своїми братами. З помосту веранди, з-за прибережних кущів і крізь стіни очерету, навіть з-за протилежного берега озера, заховавшись між скелями і чагарником.
На острові Чагая я побачив засохлі і розкришені залишки бань на березі і нові, великі бані, побудовані навколо його альтанки. Були занадто великі, і я побоювався, що вони заваляться під час першого серйозного дощу. Його плямисто забарвлених бистринок не було видно ніде на острові, лишень на піщаній галявині перед альтанкою, де височіли куполи. Вони не шукали прожитку, майже не виходили на берег, а лише танцювали.
Принаймні так це виглядало. Чагай грав на сопілці, а всі звірята, прикрашені строкатими польовими квітами, топталися на місці і крутилися, стоячи на задніх лапках навколо великої купи корму посередині.
Не думаю, щоб так відбувалося завжди. По-перше, Чагай виплюнув би легені крізь сопілку, а по-друге, бистринки поздихали б від виснаження. Але часто, спостерігаючи за його островом крізь «Око», я бачив саме такі картини. Ще я звернув увагу, що альтанка оповита квітучим плющем, а стіни великих бань прикрашені кольоровими камінцями і блискучими мушлями. Тижні ігор зі своїми звірятами виробили в мені хазяйське сприйняття, тож я дивився на блакитний острів радше критично. Корму день у день ставало дедалі менше, бистринки майже не шукали їжі, а якщо і намагалися, то з’їдали все на місці. Вони переважно сиділи біля альтанки, спарювалися або танцювали. Коли я дивився на їхні звичайні заняття, мені здавалося, що вони ненормальні.
Острів Кімір Зила виглядав зовсім інакше. Колонія бистринок мала округлу форму, як і в мене, але більше нагадувала військовий табір. Позбавлені отворів бані зовнішнього кола були з’єднані виліпленою з глини стіною, де стояли високі вежі. Крім цього, в таборі було викопано кілька виходів, більшість із яких була завалена камінням. Перед альтанкою знаходився очищений від трави піщаний плац.
Частина тваринок займалася невтомною роботою, але лише деякі шукали їжу. Частина зрізала молоді стебла очерету, але не зелені, придатні до їжі, а жовті, задерев’янілі і вельми тверді. Відрізали рівні шматочки довжиною зо дві долоні і зносили їх на купу перед альтанкою.
Друга частина рудо-коричневих бистринок мого брата — як я помітив, найкрупніші — переважно марширувала перед його альтанкою чіткими квадратами, тримаючи в лапках кийки, і шикуючись у різні бойові порядки. Квадрат, п’ятикутник, «списи» або «бичачі роги». Я не здивувався, оскільки нічого іншого від Кімір Зила й не очікував. Але мене здивувало, що одного разу я побачив посеред плацу невелике багаттячко. Уявлення не мав, як йому вдалося змусити тваринок висікти вогонь. Підозрював, що він порушив заборону і сам його розвів. Біля вогню стояли три його руді бистринки й обгризали навскіс кінчики паличок, а далі легенько їх обпалювали, щоб зробити твердішими.