V
Того дня Робіно почував себе втомленим. Перед лицем Пельрена-переможця він щойно зрозумів, яке сіре було його власне життя. Зрозумів, що, незважаючи на інспекторське звання і авторитет, він, Робіно, був вартий менше, ніж оцей геть розбитий від утоми чоловік з заплющеними очими, з чорними від мастила руками, який приткнувся в кутку машини. Робіно вперше відчув захоплення. В нього виникла потреба сказати про своє захоплення. І ще більша потреба — в дружбі. Він стомився від поїздкт, від цілого дня невдач, можливо, навіть відчував себе трохи смішним. Того вечора, перевіряючи склади пального, інспектор заплутався у своїх підрахунках і комірник, якого він хотів спіймати, пожалів його і закінчив ті підрахунки. Особливо причепився він до того, що масляний насос типу Б-6 неправильно установлено, а тим часом він переплутав його з насосом типу Б-4, і підступні механіки двадцять хвилин мовчали, даючи інспекторові можливість таврувати ганьбою «непростиме невігластво» — його власне неуцтво.
І ще він боявся своєї кімнати в готелі. Де б не бував інспектор — у Тулузі, у Буенос-Айресі чи якому іншому місті, - після роботи він неодмінно йшов у свій номер. Обтяжений усякими таємницями, замикався на ключи, виймав з валізи папір, повільно виводив «Рапорт» і, написавши кілька рядків, рвав. Йому б хотілося врятувати компанію від великої небезпеки. Але ніякої небезпеки не було. Досі йому пощастило врятувати тільки одну втулку гвинта, що трохи взялася іржею. Похмурий, він повільно провів пальцем по тій іржі перед начальником аеродрому, а той відповів: «Зверніться до того аеродрому, звідки цей літак щойно прибув». Робіно починав сумніватися у важливості своєї ролі.
Щоб зблизитися з Пельреном, він сказав:
— Може, ви пообідаєте зі мною? Хочеться трохи побалакати, на роботі мені часто буває нелегко…
І додав, щоб не втратити своєї гідності:
— У мене така відповідальність!
Підлеглі Робіно не дуже любили вводити його в своє життя. Кожен думав: " Якщо він ще нічого не знайшов для свого рапорта, то з голоду й мене з"їсть».
Але того вечора Робіно думав тільки про свої нещастя: його справжньою таємницею була гидка екзема, яка мучила його, і йому хотілося б сьогодні розповісти про це, хотілося, щоб його пожаліли: не знаходячи втіхи в гордощах, він шукав її у покорі. У Франції у нього була коханка; повертаючись додому, він розповідав їй уночі про свої інспекторські перевірки, щоб прихилити її до себе і добитися її любові, а вона якраз не любила його, і сьогодні йому треба було поговорити про неї.
— То пообідаєте зі мною?
Пельрен добродушно згодився.
VI
Канцеляристи куняли за столами буенос-айреської контори, коли увійшов Рів'єр. Як завжди, у пальті і капелюсі, він був схожий на вічного мандрівника і майже не привертав до себе уваги, так мало місця займала його невеличка постать, так пасували до будь-якого оточення його сиве волосся і неяскраве вбрання. Але люди відчули приплив старання. Заворушилися секретарі, заходився переглядати останні документи начальник канцелярії, застукотіли друкарські машинки.
Телефоніст вставляв штепселі у комутатор і записував телеграми у товстій книзі.
Рів'єр сів і прочитав.
Після випробування з чілійським літаком перед Рів'єром проходили події успішного дня, коли все влаштовується якось само собою, коли донесення, які посилають один одному аеродроми, стають скупими повідомленнями про перемоги. Поштовий з Патагонії теж швидко летів по курсу, він навіть випереджував розклад, бо вітри гнали з півдня на північ велику попутну хвилю повітря.
— Подайте мені метеозведення.
Кожен аеропорт хвалився ясною погодою, прозорим небом, свіжим вітром. Америку огорнув золотавий вечір. Рів'єра тішило це старання природи. Тепер цей літак з Патагонії пробивався десь серед ночі, але в нього були всі шанси на перемогу.
Рів'єр відсунув зошит
— Гаразд!
І вийшов, щоб глянути як працюють служби, — нічний сторож, котрий пильнував за доброю половиною світу.
Він зупинився перед якимсь відчиненим вікном і зрозумів — ніч. Та ніч окутала Буенос-Айрес, вона розкинула своє широке склепіння й над усією Америкою. Він не здивувався цьому відчуттю величі: небо Сантьяго в Чилі — чуже небо, але літак летить у Сантьяго і про всій трасі, з кінця в кінець, люди живуть під одним великим куполом. Тепер ось летить цей другий поштовий літак; за його голосом стежать через навушники радисти, рибалки Патагонії бачили сяйво його бортових вогнів. Тривога за літак, що перебуває в польоті, давить не тільки на плечі Рів'єра- її, почувши гудіння мотора, відчувають і столиці, і провінційні містечка.