Хакім знову напосівся:
— Звідки твій батько?
Це випробування на витримку. Хакім наїжджав на Абдула перед Гам-зою і Тареком.
— Бейрут, — мовив Абдул. — Мій батько був ліванцем, пекарем. Готував чудові булочки із сиром. — На Хакімовому лиці відбилася зневага. Абдул продовжив: — Він загинув. Богу належимо, до нього й вернемося.
Це був мусульманський аналог вислову спочивай з миром. Абдул помітив, як Гамза й Тарек згідно закивали. Повагом повів далі:
— І пильнуй, що кажеш про чужого батька, Хакіме.
Гамза випустив дим, схвально кивнув головою.
— Казатиму, що схочу! — гарикнув Хакім, глянувши на охоронців.
Хакім покладався на їхній захист, але бачив, що Абдул навертає обох на свій бік, розмовляючи насправді з ними й ігноруючи його.
— В армії я був шофером, — провадив собі Абдул.
Хакім спитав:
— То й що?
Абдул демонстративно не звертав на нього уваги:
— Спершу водив броньовики, потім танковози. Пустельними дорогами їздити тяжко.
Усе це були вигадки. Він ніколи не сідав за кермо танковоза і не служив ані в чадській, ані в будь-якій іншій армії.
— Базувалися ми на сході, біля суданського кордону.
Хакім нічого не розумів.
— Навіщо ти це розповідаєш? — сторожко запитав він. — До чого воно тут?
Абдул грубо показав великим пальцем на Хакіма, звертаючись до охоронців:
— Якщо з ним щось станеться, я зможу кермувати автобусом.
Це була майже відкрита погроза Хакімові. Чи зреагують якось Гамза й Тарек?
Обидва охоронці промовчали.
Пригадавши, схоже, що робота охоронців — берегти кокаїн, а не його, Хакім зрозумів, що втратив обличчя.
— Іди з моїх очей, Абдуле, — вичавив він із себе й відвернувся.
Абдул відчув, що схилив охоронців на свій бік. Такі люди, як Гамза й Тарек, поважають силу. Їхня вірність Хакімові похитнулася після його провалу. Саме час повторити:
— Богу належимо, до нього й вернемося.
Гамза й Тарек, бійці-джихадисти з Ісламської держави Великої Сахари, либонь, не раз повторювали ці слова над тілами полеглих товаришів.
Можливо, навіть почали вважати Абдула одним зі своїх. Принаймні, якщо доведеться обирати між ним і Хакімом, хоча б подумають двічі.
Більше нічого не кажучи, Абдул повернувся в селище й ліг на землю. Перед сном пригадав події дня. Він досі живий, збирає безцінні розвіддані для боротьби з ІДВС і не дав Хакімові доймати себе розпитуваннями. Водночас його позиції слабшали. Мандрівку він починав незнайомцем, про якого нічого не знали та яким не переймалися надто. Одначе не втримався в ролі — та й розумів, що це неможливо, коли стільки часу проводити поруч з людьми. Тепер інші пасажири бачили в ньому особистість — так, чужоземця й самітника, але водночас — захисника слабких жінок, який не боявся нікого.
Він зробив другом Кію та ворогом — Хакіма. Як для агента під прикриттям — це аж дві помилки.
* * *
Провідник-тубу прибув зранку. Зайшов у село до спеки, поки пасажири снідали хлібом і слабеньким чаєм. Це був високий темношкірий чоловік у білому халаті й головному уборі. Через відсторонений погляд він нагадав Абдулові гордого американського індіанця. На боку з-під його одягу щось випиналося, імовірно, револьвер із довгою цівкою — напевно, «Маґнум» у саморобній кобурі.
Хакім вийшов до нього на середину обійстя й оголосив:
— Слухайте уважно! Це Ісса, наш провідник. Робити треба так, як скаже він.
Говорив Ісса недовго. Арабська була вочевидь не його рідною мовою, й Абдул пригадав, що тубу мають власну — теда.
— Робити нічого не треба, — промовив Ісса, ретельно добираючи слова. — Я про все подбаю. — У його голосі не було ані краплі тепла: він лише холодно проводив інструктаж. — Якщо питатимуть, кажіть, що прямуєте на золоті копальні на заході Лівії. Але я не думаю, що це знадобиться.
Хакім сказав:
— Так, вам усе пояснили, а тепер швидко вантажтеся в автобус.
Кія тихенько мовила до Абдула:
— Ісса хоча б на вигляд надійний. Хай там як, йому я довіряю більше, ніж Хакімові.
Абдул же був не такий упевнений.
— Він справляє враження тямущого, але хтозна, що в нього на думці, — сказав він.
Кія замислилася.
Ісса зайшов в автобус останнім, і Абдул із цікавістю дивився, як він оглянув салон і виявив, що вільних сидінь не залишилося. Тарек і Гамза обидва займали по два місця. Неначе вирішивши щось, провідник підійшов до Тарека. Стояв мовчки, з байдужим виразом обличчя, одначе дивився на чоловіка не кліпаючи.