— Насеру твоїй матері! Скільки ще ми дозволятимемо довбаним америкосам вирішувати, що робити в наших територіальних водах?! — зірвався він.
Це було надзвичайно грубо. Таких висловів в обговоренні питань міжнародної політики не вживають.
— З іншого боку, — спокійно зауважив Кай, — якщо ми таки вирішимо уколошкати американців, окрім нафти на дні моря, перед нами постане ще одна проблема. Треба буде спрогнозувати їхню потенційну відповідь на вбивство й підготуватися до неї.
— Вбивство? — перепитав Хван з неприхованим роздратуванням.
— Саме так це розцінить президентка Ґрін. — Розваживши, що час поступитися, Кай швидко додав, щоб заспокоїти Хвана: — Я не заперечую можливості знищення корабля. Залишмо це питання відкритим. Проте в такому разі необхідно показати, що вибору в нас не лишилося. Для цього слід почати з ноти протесту Ханою...
Хван зневажливо пирхнув.
— .. .після того — попередження, а далі вже перейдемо до прямої погрози.
— Згоден, так і треба, — погодився Ву. — Поступово.
— У такому разі, якщо справді потопимо корабель, усі побачать: ми зробили все заради мирного врегулювання конфлікту.
Хванові це не подобалося, але він розумів, що його переграли. Аби хоч якось підтвердити свій авторитет, сказав:
— Принаймні виведімо туди есмінець із наказом щомиті бути готовим до атаки.
— Чудова пропозиція, — мовив Ву та підвівся, показуючи, що зустріч завершено. — Я передам усе це президенту Ченю.
Разом із мовчазним Хваном Кай спустився ліфтом. Надворі на генерала та його асистента чекав блискучий чорний лімузин «Хонці», Кай же сів у сріблясто-сірий сімейний седан «Джилі», за кермом якого був Монах.
Замислився, чи варто ліпше дбати про атрибути статусу. Демонстрація багатства й престижу більше значила в комуністичних країнах, ніж на загнивущому Заході, де кожен хлопчина в потертій куртці міг виявитися мільярдером. Одначе Кай, як і американські студенти, з якими він навчався в Принстоні, вважав то марнославством. Сьогодні він це довів, позаяк міністр дослухався до нього, а не Хвана. То, може, асистенти й лімузин зрештою нічого не важать?
Монах виїхав на дорогу й попрямував на студію. Сьогодні там влаштовували вечірку на честь сотого епізоду «Кохання в палаці». Серіал виявився напрочуд успішним. Глядачів не бракувало, і виконавці головних ролей стали суперзірками. Тін заробляла набагато більше за Кая, що його, однак, зовсім не бентежило.
Кай зняв краватку, щоб не вирізнятися з гурту акторів. Коли приїхав, вечірка саме набирала обертів у павільйоні звукозапису. Великі й малі, всі приміщення навколо були в декораціях, оформлені в розкішному стилі пізньої династії Цін.
Актори зняли густий макіяж і костюми: залу заполонило людське море, яке шумувало розмаїттям барв. У світі Кая чоловіки носили піджаки й краватки, щоб мати солідніший вигляд, і навіть деякі жінки вдягали сірі й темно-сині костюми, адже хотіли здаватися схожими на чоловіків. Але тут усе було інакше. В акторському середовищі полюбляли модне і якнайстрокатіше вбрання.
Кай побачив Тін у кутку зали. Чарівна, у чорних джинсах і сірій кофтинці, вона саме кокетувала з продюсером. Кай наказав собі не ревнувати. Така поведінка була частиною її роботи, до того ж половина чоловіків, з якими вона фліртувала, однаково геї.
Кай узяв пляшку пива «Яньдзін». Помітив, що техніки й актори масовки хлебчуть випивку як не в себе, а ось провідні виконавці поміркованіші. Напарник Тін, Вень Дзінь, який грав імператора, вів серйозну розмову з директором студії, набиваючи собі ціну. Високий красень, Дзінь мав владну манеру спілкування, тоді як директор дещо запобігав перед ним. Актор говорив так, ніби й у реальному житті був тим самим імператором, якого зображав на екрані. Інші поводилися більш невимушено — розмовляли й сміялися, однак усі актори загравали з продюсерами й режисерами, які могли дати їм роль. Як і всі вечірки, для більшості присутніх ця також була роботою.
Нарешті помітивши Кая, Тін підійшла до нього і пристрасно поцілувала в губи — либонь, хотіла показати, що це її коханий чоловік. Кая це неабияк потішило.
Утім, він бачив, що за веселою усмішкою ховається інша емоція, а знаючи дружину дуже добре, розумів: її щось непокоїть.
— Що трапилося? — запитав.
Вбраний у чорний костюм директор студії став на стілець виголосити промову, і всі затихли. Тін прошепотіла:
— Розкажу за хвилинку.
— Вітаю, найталановитіші люди, з якими мені доводилося працювати! — почав директор, і присутні радісно загули. — Ми зняли сто епізодів «Кохання в палаці», і серіал стає тільки кращим!