Сіла за стіл.
Обоє чоловіків прийшли вдягнені по-недільному: Ґас у чорному блей-зері, Чесс — у твідовому піджаку. Директорка національної розвідки Софія Маґліані мала офіційніший вигляд: короткий жакет і чорні брюки. Представник ЦРУ взагалі прийшов у спортивних штанях, стоптаних кросівках і дощовику в горошок. Софія представила його як Майкла Гейра, і Полін пригадала, що чула про нього: він володів російською та китайською, за що його прозвали Двоголовий Майкі. Потиснувши йому руку, сказала:
— Дякую, що прийшли.
— Доброго ранку, — бовкнув він кволо.
«Вигляд має такий, ніби йому й однієї голови бракує», — подумала Полін.
Софія помітила її стриману реакцію.
— Майкл не спав усю ніч, — вибачливо сказала вона.
Полін на це не відреагувала.
— Прошу, сідайте, — промовила. — То що сталося?
Софія відповіла:
— Зараз Майкл усе пояснить.
— Мого пекінського візаві звуть Чан Кай, — почав Гейр. — Він віцеміністр із міжнародної розвідки у Ґвоаньбу, китайській секретній службі.
Полін не мала часу на довгі пояснення.
— Містере Гейре, ближче до суті, будь ласка, — сказала вона.
— Це і є суть, — буркнув той, не приховуючи роздратування.
Така різка відповідь президентові вважалася хамством. Гейр був, без перебільшення, грубіян.
У розвідувальній спільноті траплялися ті, хто вважали всіх політиків дурнями, особливо порівняно з ними самими. Схоже, Гейр належав до цієї когорти.
Ґас сказав якомога м’якшим тоном:
— Пані президентко, дозвольте зауважити, що в цій розповіді важливо все.
Якщо вже Ґас каже, то так воно і є.
— Що ж, слухаю вас, містере Гейре.
Гейр повів далі, неначе його й не перебивали:
— Учора Чан літав у Яньдзі, місто неподалік кордону з Північною Кореєю. Це нам відомо, бо пекінська штаб-квартира ЦРУ зламала комп’ютерну систему аеропорту.
Полін насупилася:
— Він полетів туди під своїм ім’ям?
— Туди — так. Одначе для зворотного рейсу скористався псевдонімом або запросив чартерний рейс. У будь-якому разі система не зареєструвала його повернення.
— Можливо, він і не повертався.
— Повертався. Сьогодні вранці, о восьмій за Пекіном, наш тамтешній агент подзвонив до нього додому, представившись його товаришем, і дружина сказала, що він на роботі.
Попри неприязнь до Гейра, Полін це заінтригувало.
— Отже... — протягнула вона, — вчора він полетів у, здавалося б, буденне відрядження, але справа виявилася терміновою, пов’язаною з державною безпекою, або й те й інше. А сьогодні, в неділю, він із самого ранку поїхав на роботу. Чому? Вам відомо щось іще?
— До цього я й веду.
Він знову роздратувався, ніби викладач, якого втомили дурні студенти. Софія знітилась і нічого не сказала.
Гейр провадив:
— Трохи раніше сьогодні південнокорейське радіо повідомило, що елітні підрозділи Північної Кореї, Сили спеціальних операцій, висадилися на неназваній військовій базі, щоб схопити антиурядових заколотників. Пізніше Пхеньян оголосив про затримання й арешт декількох зрадників, якими керували зі США, теж на якійсь базі — знову неназваній.
— Частково ми до цього доклалися, — промовила Полін.
Уперше слово взяв Чесс:
— Адже ми посилили санкції щодо Північної Кореї, коли китайці перемогли в боротьбі проти нашої резолюції про торгівлю зброєю.
— Це боляче вдарило по північнокорейській економіці.
— У цьому й суть санкцій, — сказав на свій захист Чесс.
Накласти їх було його ідеєю.
— Вони подіяли навіть сильніше, ніж ми сподівалися, — мовила Полін. — Економіка Північної Кореї й без того ослаблена, а ми штовхнули її в прірву.
— Якщо ми не хотіли цього, не слід було й починати.
Полін і на думці не мала звинувачувати Чесса.
— Чессе, то було моє рішення, і я не кажу, що воно хибне. Хто ж знав, що санкції потягнуть за собою повстання проти пхеньянського режиму, якщо саме про це йдеться? — Повернувшись до аналітика ЦРУ, мовила: — Містере Гейре, будь ласка, продовжуйте. Ви казали, що в новинах про арешти не все в’яжеться.
— Це випливло дві години тому, коли в нас була ще ніч, а там — вечір, — пояснив Гейр. — Репортер KBS1, найбільшого південнокорейського новинного каналу, вийшов на зв’язок із так званими зрадниками — яких, до речі, ми не контролюємо.
— А шкода, — вставив Ґас.
— У новинах показали записане через інтернет інтерв’ю з північно-корейським офіцером, який називає себе одним із повстанців. Імені його не розкрили, але нам вдалося ідентифікувати його як генерала Пак Чеджіна. Він стверджує, що арештувати не вдалося нікого, і база так само в їхніх руках.