— Хочу переконатися, що глядачі чітко розуміють ваші ідеї, — промовила вона м’яко й стримано.
Піппа сказала:
— Чудова думка, хай усі бачать, який він кретин.
Ґослінґ вела далі:
— На вашу думку, коли чоловік просить свою дружину про фізичну близькість, чи має вона право відмовити?
— Чоловік має потреби, — відповів Мур тоном великого мудреця. — Господь створив шлюб для задоволення цих потреб.
Ґослінґ не приховала зневажливих ноток у голосі:
— Отже, коли жінка вагітніє, в цьому винен не чоловік, а Бог?
— Це точно воля Божа, мем, вам так не здається?
Ґослінґ не стала вплутуватися в дискусію про волю Божу.
— Попри те, — мовила вона, — схоже, ви вважаєте, що в цьому питанні жінка не має права голосу.
— Я вважаю, що чоловік і дружина повинні обговорювати такі питання в любові та злагоді.
Ґослінґ тисла далі:
— Але, по-вашому, головний завжди чоловік?
— Ну так сказано в Біблії. Ось ви, міс Ґослінґ, перечитуєте іноді Біблію? Бо я — так.
Піппа вигукнула:
— З якого він століття?!
Полін відповіла:
— Він озвучує переконання багатьох американців. Без цього не потрапив би на телебачення.
Ґослінґ пройшлася іншими актуальними темами, від імміграції до одностатевих шлюбів. У кожному разі, прямо не заперечуючи його слів, вона підкопувалася під нього, витягуючи на світ радикальні погляди, яких він дотримувався.
Мільйони глядачів кривилися перед екранами від збентеження й огиди. Утім, на жаль, ще кілька мільйонів тріумфували.
Питання міжнародної політики ведуча залишила насамкінець.
— Не так давно ви закликали топити китайські кораблі в Південно-китайському морі, — мовила вона. — Як, на вашу думку, зреагує Пекін? Якою буде відповідь?
— Ніяк, — впевнено відказав Мур. — Останнє, що треба китайцям, це війна зі США.
— Хіба вони зможуть заплющити очі на потоплення власного судна?
— А що їм іще робити? Хай тільки посунуть на нас, і за кілька годин від Китаю лишиться радіоактивна пустеля.
— А якої шкоди буде завдано нам за ті кілька годин?
— Жодної, бо цього не станеться. Вони не нападуть на нас, поки я буду президентом, бо знатимуть, що я їх на порох зітру.
— Ви в цьому переконані?
— Аякже.
— І заради свого переконання готові ризикнути життями мільйонів американців?
— Така вже в президента робота.
Полін не повірила власним вухам, аж тут пригадала, що казав її попередник: «Коли вже ми маємо ядерну зброю, чому б її не використати?»
— Я бачу, що Китай постачає Північній Кореї рис і свинину. Президента Ґрін, схоже, вважає, що це розв’яже проблему, проте я так не думаю, — мовив Мур.
— Сьогодні вона підвищила рівень бойової готовності.
— З п’ятого до четвертого? Цього замало.
— А що зробили б ви?
— Я вчинив би просто й рішуче. Одна ядерна бомба знищить цілу північнокорейську базу з усім озброєнням. Світ ще аплодуватиме Штатам за позбавлення від загрози.
— Як гадаєте, якою буде відповідь влади Північної Кореї?
— Вони мені подякують.
— А якщо в цьому вони вбачатимуть напад на власну суверенну територію?
— І що вони зроблять? Я ж знищу всю їхню ядерку.
— Можливо, в них є підземні пускові шахти, про які ми не знаємо.
— Вони розуміють, що, як застосують їх проти нас, наступні сотні років на місці їхньої країни буде радіоактивна пустеля. На таке вони не підуть.
— Ви говорите так, ніби абсолютно в цьому переконані.
— Бо так воно і є.
— Підсумовуючи ваші погляди на міжнародну політику, чи правильно буде сказати, що Америка завжди може домогтися свого, просто погрожуючи світові ядерною війною?
— Хіба не для того існує ядерна зброя?
— Сьогодні нашим гостем був Джеймс Мур, кандидат у президенти від Республіканської партії. Дякую, що були з нами.
Полін вимкнула телевізор. Мур упорався навіть краще, ніж вона очікувала. Жодного разу не показав невпевненості або слабини, хоч і молов повну маячню.
— Мені треба робити домашнє завдання, — сказала Піппа й вийшла.
Полін повернулася в Західне крило.
— Викличте Сандіпа, — попрохала вона Ліззі. — Я буду в Кабінеті.
— Так, мем.
Увімкнула CNN, де саме обговорювали виступ Мура. Експерти не приховували обурення — треба зауважити, цілком справедливого, але Полін вважала, що варто приділяти більше уваги його перевагам.
Коли зайшов Сандіп, вимкнула звук.
— Що скажете? — спитала вона в нього.
— Він божевільний, — відповів Сандіп. — Деяким виборцям це видно. Проте є й засліплені.