— Згодна.
— Щось робимо у відповідь?
— Не сьогодні, — усміхнулася Полін. — Ідіть додому й добре виспіться.
— Дякую, пані президентко.
Як завжди, тихі вечірні години Полін провела за вивченням документів, кожен із яких потребував повного зосередження хоча б на кілька хвилин. Щойно вибило одинадцяту, до неї зайшов Ґас у синьому кашеміровому светрі, який їй так подобався.
— Японці добряче стривожилися через Саннамні, — сказав він.
— Я не здивована, — відповіла Полін. — Це ж їхні сусіди.
— Три години поромом із Фукуоки до Пусана. До Північної Кореї трохи далі, але все одно це в зоні ураження.
Полін вийшла з-за столу, і вони сіли в крісла. У тісній кімнаті мало не торкалися колінами. Полін сказала:
— У Японії з Кореєю невесела історія.
— Японці не люблять корейців. Соцмережі рясніють расистськими висловлюваннями.
— Як і в Америці.
— Колір інший, проблема та сама, — сказав Ґас.
Полін розслабилася. Їй подобалися ці нічні посиденьки з Ґасом, можливість обговорювати з ним різні питання. Однаково до ранку нічого не могли зробити, тож обоє не відчували гострої потреби діяти.
— Налийте собі чогось, — сказала вона. — Ви знаєте, де напої.
— Дякую. — Він підійшов до шафки й дістав пляшку та склянку. — Чудовий бурбон.
— Я на такому не знаюся. Взагалі не уявляю, хто його туди поставив.
— Я, — усміхнено відповів він із виразом шкільного хулігана.
Сів біля неї та хлюпнув у склянку трохи напою. Вона спитала:
— Що робить японський уряд?
— Прем’єр-міністр скликав засідання Ради національної безпеки, яка точно переведе армію в бойову готовність. Неважко уявити, як через цю подію між Японією та Китаєм може спалахнути конфлікт. Японські коментатори вже непокояться через можливу війну.
— Китай значно сильніший.
— Не така вже в них і велика перевага. У Японії п’ятий оборонний бюджет у світі.
— Але в них немає ядерної зброї.
— Зате вона є в нас. І ми підписали угоду, за якою повинні прийти на допомогу Японії в разі нападу. Для гарантування обіцянки ми тримаємо там військовий контингент — п’ятдесят тисяч душ, Сьомий флот, Третій експедиційний корпус морської піхоти та сто тридцять винищувачів.
— І чотири тисячі ядерних боєголовок тут, удома.
— Половина з яких готові до застосування, інша — на зберіганні.
— І ми зобов’язалися допомагати обороні Японії.
— Так.
Усі ці факти не були новими для Полін, але так чітко потенційних наслідків вона ще не усвідомлювала.
— Ґасе, — промовила, — ми підписалися на пекельну гру.
— Краще й не скажеш. І ще одне. Ви чули про так звану резиденцію номер п’ятдесят п’ять у Північній Кореї?
— Так. Це офіційна резиденція Верховного керівника в передмісті Пхеньяна.
— Цілий комплекс на дванадцять квадратних кілометрів із розважальними закладами, зокрема аквапарком, спа-салоном, тиром та іподромом.
— Не звикли комуністи себе обмежувати. Чому в мене немає власного іподрому?
— Пані президентко, вам заклади для відпочинку не потрібні, бо ви ніколи не відпочиваєте.
— Треба було ставати диктаторкою.
— Утримаюся від коментарів. — Полін гигикнула, бо знала, що жарт стосується її тиранічних схильностей. Ґас вів далі: — Національна розвід-служба Південної Кореї каже, що пхеньянський режим відбив атаку на резиденцію номер п’ятдесят п’ять. Це фортеця з підземним ядерним бункером, імовірно, найзахищеніше місце в Північній Кореї. Сам факт того, що заколотники спробували штурмувати його, вказує на їхню силу — більшу, ніж ми собі уявляли.
— У них є шанси на перемогу?
— Цілком реальні.
— Військовий переворот!
— Саме так.
— Треба більше інформації про цих людей. Хто вони й чого хочуть? Можливо, за кілька днів вони стануть новою владою.
— Я попросив ЦРУ надати інформацію. На ранок вони підготують для вас звіт.
— Дякую. Ви знаєте, що мені треба, до того, як я про це подумаю.
Він опустив очі, й Полін зрозуміла, що ці слова можна трактувати як флірт. Вона зніяковіла.
Він відпив зі склянки. Полін спитала:
— Ґасе, що станеться, якщо ми не впораємося?
— Ядерна війна, — відповів він.
— Розкажіть, — попрохала вона. — Поясніть, як усе відбуватиметься.
— Спочатку обидві сторони захищатимуться за допомогою кібер-атак і протиракетної оборони, хоча очевидно, що ці методи будуть успішними в кращому разі частково. Тому ракети долетять до цілей в обох країнах.
— Які це цілі?
— Обидві сторони спробують знищити пускові майданчики одна одної, а також головні міста. Китай ударить принаймні по Нью-Йорку, Чикаґо, Г’юстону, Лос-Анджелесу, Сан-Франциско і Вашингтону, де перебуваємо ми з вами.