Їй потрібна поміч. Не можна вирушати в таку небезпечну подорож самостійно. З кимось, можливо, їй усе вдасться.
Поки вона дивилась на Наджі, він розплющив очі. Прокинувся не повільно, як дорослі, а відразу. Встав на ніжки, підійшов до Кії й промовив:
— Лебен.
Це була його улюблена страва з рису й маслянки, і вона завжди давала йому трохи після денного сну.
Годуючи малого, вона вирішила побалакати зі своїм троюрідним братом Юсуфом. Він був її однолітком і жив у сусідньому селі, за кілька кілометрів, з дружиною та донькою такого віку, як Наджі. Юсуф був чабаном, але його отара майже вся повиздихала з голоду, і тепер він теж думав виїжджати, поки ще мав якісь кошти. Це й хотіла обговорити з ним Кія. Бо як обоє надумали їхати, ліпше вирушати гуртом, так буде безпечніше.
Поки вдягнула Наджі, вже й полудень проминув, сонце покотилося до заходу. Кія вийшла з малим на руках. Вона була сильна й досі могла довго нести його, проте не знала, скільки ще це триватиме. Рано чи пізно син стане занадто важким, і йому доведеться ходити самому, а це їх сповільнюватиме.
Вона прямувала вздовж берега озера, раз по раз перекидаючи Наджі з однієї руки на іншу. Спека спала, й робота знову закипіла: рибалки латали сітки й точили ножі, дітлахи пасли кіз та овець, жінки тягали воду в традиційних глеках і великих пластикових бутлях.
Як і всі, Кія поглядала на озеро, бо неможливо було вгадати, коли джихадисти зголодніють і повернуться забирати в селян м’ясо, борошно й сіль. Часом вони навіть викрадали дівчат, особливо християнок. Кія торкнулася невеликого срібного хрестика, який носила під сукнею.
За годину дісталася до села, яке було майже таке саме, як її, окрім шести бетонних будинків, збудованих у кращі часи. Зараз вони потроху обсипалися, однак люди й далі в них жили.
Юсуфова оселя не відрізнялася від її власної: збудована з глиняних блоків і крита пальмовим листям.
Ставши перед дверима, вона погукала:
— Є хто вдома?!
Упізнавши її голос, Юсуф відповів:
— Кія! Заходь.
Він сидів схрестивши ноги й лагодив велосипеда, клеячи латку на камеру. Низенький, з привітним лицем, Юсуф зовсім не був такий деспотичний, як більшість чоловіків. Завжди радий бачити Кію, він широко усміхався. Його дружина Азра годувала дитину груддю. Її усмішка була не така щира й привітна. На худому обличчі залягла втома, та це була не єдина причина стриманості. Правда полягала в тому, що Юсуф виявляв забагато уваги Кії. Після загибелі Саліма він почав дуже опікуватися родичкою, дозволяючи собі брати її за руку й обіймати частіше, ніж це було справді необхідно. Кія підозрювала, що він хотів би взяти її собі за другу дружину, й Азра, певно, теж про це здогадувалась. Полігамія в Чаді не заборонялася, і в таких шлюбах жили мільйони християнок і мусульманок.
Кія не робила нічого такого, що заохочувало б Юсуфову поведінку, утім, і не спиняла його, бо й справді потребувала захисту, а він був єдиним чоловіком серед її родичів у всьому Чаді. Тепер же вона непокоїлася, що напруга, викликана таким любовним трикутником, стане на заваді її планам.
Юсуф запропонував їй овечого молока з глиняного глека. Налив трохи в мисочку, і вона поділила напій із Наджі.
— Минулого тижня я мала розмову з іноземкою, — сказала вона, напуваючи Наджі. — Це була біла американка, яка приїхала досліджувати, чому висихає озеро. Я розпитала в неї про Європу.
— Розумно, — мовив Юсуф. — І що вона тобі розповіла?
— Що перевізники — злочинці й можуть нас пограбувати.
Юсуф стенув плечима.
— А тут нас можуть обібрати джихадисти.
Утрутилася Азра:
— Але в пустелі обікрасти людину простіше. І покинути на погибель.
— Твоя правда, — погодився з дружиною Юсуф. — Я просто до того, що зараз усюди небезпечно. Якщо не поїдемо звідси, то загинемо.
Юсуф був у поблажливому настрої — те, що треба Кії. Вона вхопилася за його слова:
— Буде безпечніше, якщо поїдемо всі разом, уп’ятьох.
— Звісно, — відповів Юсуф. — Я про всіх подбаю.
Кія мала на увазі зовсім не це, але сперечатись не стала.
— Саме так, — підтвердила.
Він промовив:
— Я чув, що в Трьох Пальмах живе чоловік на ім’я Хакім.
Трьома Пальмами називалося містечко десь за двадцять кілометрів звідтіля.
— Кажуть, він доправляє людей аж до Італії.
У Кії закалатало серце. Раніше вона не чула про Хакіма, але ця новина ніби наблизила її порятунок. Раптом перспектива зробилася досяжною — і страшнішою. Вона мовила: