«Завтра об одинадцятій, — подумала вона. — Без проблем».
* * *
Музей розташовувався кілометрів за п’ять від американського посольства. Дороги були вільні, тож Тамара приїхала на зустріч завчасно. Посеред парку височіла нова модерна будівля. Перед нею, у фонтані, однак без води, стояла статуя Матері Африки.
Вона вийняла синій шалик із помаранчевими колами й пов’язала на голову — раптом Харун забув, яка вона. Ходила переважно з покритою головою, що в поєднанні з традиційною сукнею та штанами уподібнювало її до сотень тисяч жінок у місті.
Щойно ввійшла в музей, одразу збагнула: це не найкраще місце для таємної зустрічі. Вона ж бо уявляла, що вони розчиняться в натовпі, однак усередині було майже безлюдно. Щоправда, нечисленні відвідувачі скидалися на туристів, тому, як пощастить, ніхто з них не впізнає Тамару чи Харуна.
Вона піднялася до черепа Тумай. Майже безформний, він нагадував старий дерев’яний брусок, заледве схожий на голову. Але воно й не дивно, надто зважаючи, що йому аж сім мільйонів років. Як щось узагалі може зберігатися так довго? Поки вона отак собі міркувала, підійшов Харун.
Убрався по-західному: в камуфляжні штани й просту білу футболку. Вона відчула напругу в його погляді. Харун знову ризикував життям. Однак хай що робитиме, все буде небезпечно. Як джихадист він був зрадником для своїх, і ніщо цього не пом’якшувало.
— Ви мали би прийти вчора, — мовив.
— Не вдалося. Щось термінове?
— Після засідки в таборі для біженців наші суданські друзі прагнуть помсти.
«І так без кінця, — подумала Тамара. — Кожна помста тягне за собою нову».
— Чого вони хочуть?
— Їм відомо, що засідку спланував сам Генерал. Тепер вони жадають убити його.
«Нічого нового», — подумки відзначила Тамара. Ось тільки зробити це буде нелегко. У Генерала потужна охорона. Втім, «нелегко» зовсім не означає «неможливо». Якщо замах вдасться, Чад порине в хаос. Треба бити на сполох. Спитала:
— Як?
— Я ж розповідав вам, що Афганець навчив нас виготовляти пояси шахіда?
«О господи!» — подумала вона.
На поверх піднялося двоє туристів — пара середнього віку в панамах і кросівках. Розмовляли французькою, Тамара з Харуном — арабською, якої, майже напевно, ті не розуміли. Туристи наблизилися до стенда із черепом, Тамара усміхнулася й кивнула їм, шепнувши Харуну:
— Ходімо далі.
Наступна зала була порожня. Тамара спитала:
— Що далі? Як вони планують це зробити?
— Нам відомо, у якій автівці пересувається Генерал.
Тамара кивнула. Це знали всі: довгий «сітроєн», як у французького президента. Такий був один на всю країну, та коли й того замало, на радіаторі в нього майорів синьо-жовто-червоний прапор Чаду.
Харун провадив далі:
— На вулиці біля президентського палацу влаштують засідку, а коли машина виїде, кинуться на неї та підірвуть себе. Вони вірять, що так потраплять у рай.
— Дідько.
«Це може спрацювати», — подумала Тамара. Палац надійно охороняли, але час від часу Генералу доводилося покидати його територію. Машина в нього, може, й броньована, але від бомби не захистить, особливо, якщо заряд буде потужний.
Одначе, дізнавшись про змову, ЦРУ здатне попередити Генералову охорону, котра вживе додаткових заходів.
— Коли вони планують це зробити?
— Сьогодні, — відповів Харун.
— Тільки не це!
— Тому я і призначав зустріч ще на вчора.
Вона дістала телефон. Хвильку подумала. Які ще подробиці їй потрібні?
— Скільки буде нападників?
— Троє.
— Можете їх описати?
Харун похитав головою.
— Мені не сказали, кого обрали. Просто повідомили, що це буду не я.
— Чоловіки?
— Може бути одна жінка.
— Як одягнені?
— Напевно, традиційно. Під широким одягом легше сховати пояс. Але я не впевнений.
— Окрім цих трьох, кого ще залучено до операції?
— Нікого. Додаткові люди — додаткові ризики.
— О котрій вони стануть на позицію?
— Повинні вже бути там.
Тамара набрала штаб-квартиру ЦРУ.
Виклик не пройшов.
Харун пояснив:
— Афганець навчив нас вимикати міську телефонну мережу.
Тамара вирячилася на нього.
— Тобто ІДВС вимкнула телефони в усьому місті?
— Доки служби не придумають, як це полагодити.
— Мені треба йти.
Вона швидко попрямувала до дверей. Харун кинув їй услід:
— Успіхів вам!
Вона швидко збігла сходами й попрямувала на стоянку. Машина вже чекала на неї з увімкненим двигуном. Заскочивши в салон, кинула: